1 липня в облдержадміністрації урочисто вручали діпломи випускникам Полтавського технічного університету ім. Ю.Кондратюка. Годі й казати, подія для молодих людей знакова – запам`ятається надовго, може, навіть, на все подальше життя. Вітали їх і губернатор, і голова облради – з промовами, з квітами, з музикою, з фото „на згадку” (до речі, ну не можу язика за зубами втримати – кортить спитати: незрозуміло, а чому така честь і ласка тільки Техуніверситету, є ж іще в Полтаві, здається, і „пед”, і „мед”, є ще й інші?
Чому не „обігріть” було увагою відмінників з усіх ВНЗ міста одразу?)... Це що – звичайний випадковий збіг чи якісь визначені приорітети, пов`язані з підтримкою саме „технічного” прогресу? Подумати, так „інженери”, хіба що, „спокійніші” – і справді, не мітингували ніколи, як „лікарі” цієї весни, під стінами адміністрації. Прийшли усі в білих халатах, постояли, трохи погаласували... Ні, щось тут таки не сходиться, в інших он теж „безхалатне” навчання і не протестували, а їх все одно не запросили. Але не будемо прискіпатись до дрібниць – на жаль, хоч і цікаво було б дізнатися щодо „тенденції”, та не до цього, в першу чергу, інтерес. Процедурні чи то, так би мовити, „протокольні” питання – цілком, врешті-решт, у волі організаторів заходу, їхній клопіт, їхня турбота. Згори, – і сперечатися марно, – видніше...
Зосередимося краще на довідці – на невеличкій, простій за формою, та дуже важливій, тому що є водночас обов`язковою передумовою одержання диплому – довідці про працевлаштування. Не принесеш в деканат „бомагу”, що тебе беруть за фахом, – не віддадуть тобі твій документ про вищу освіту. І не має при цьому ніякого значення, що ти п`ять чи скільки там років сумлінно гриз граніт науки. Гибів над курсовими, у той час, як інші тусувалися на дискотеках чи виясняли, „хто піде за „Клінським”.
На урочистій церемонії вручення дипломів ректор Техуніверситету Володимир Онищенко у своїй промові, між іншим, зазначив (безумовно, як не згадати таку приємність, таке досягнення), що всі 809 випускників цього року – працевлаштовані! Хлопці, судячи з усього, саме з університетського „гнізда”, які сиділи в залі побіля мене, перезирнулись зі смішечками. Коли ректор у цій же промові згадав про „тотальне працевлаштування” ще раз (а він зробив це), мої сусіди знов відреагували якось неадекватно – і будь-якого натяку на жарт в словах шанованого професора не було. Хлопці, радісно збуджені – ще б пак! – такий день, – не чинились і охоче мені все пояснили. Гадаю, та ні – впевнений! – ректор цього не знає: він милий, довірливий чолов`яга і, як і всі ми (а разом з нами і всі ректори, директори і навіть сам міністр освіти) повинен вірити документу з печаткою. Він же не сліпий – бачить, печать, підпис є – ну й усе гаразд! А як ви його добули – нікого не стосується! Добува хто і як може: шукають знайомих приватних підприємців, чи знайомих знайомих, чи домовляються за якусь там винагороду. Кому і як повезе. Але результат – дві хвилини і будь ласка: фірма така-то не заперечує і готова, щоб такий-то і такий-то і на такій от посаді... Працювати молодий спеціаліст, ясна річ, там не буде: довідку йому роблять за „чесною” – „джентльменською” угодою, тобто, без того самого працевлаштування. Дехто з підприємців, з тих, хто остаточно втратив віру у людство, кого життя дуже вже „било і терло”, довідку дає лише в обмін на розписку, що „фахівець” якраз і не претендуватиме на посаду в нього. І ховає до сейфу. Про всяк випадок.
Мені невідома статистика, скільки взагалі молодих людей змушені вдаватися до фіктивних методів (ті, хто розповідав, стверджували, що багато), бо такого обліку, зрозуміло, нікому і на думку не спало б вести. А от навпаки є – ого! ще й яка заспокійлива – всі, бач, працевлаштовані! Із спілкування з студентами різних учбових закладів вивів, що фіктивні довідки не є прерогативою лише Технічного університету, який до того ж має солідну наукову і навчальну бази і протягом десятків років існування підготував тисячі чудових фахівців, не краще й в інших. Практика фіктивного працевлаштування, виявляється, повселюдно поширена – таке воно життя і в університетах, і в коледжах, і навіть у ПТУ. Припускаю також, що і не тільки в Полтаві, з великою ймовірністю мову можна вести й за всю Україну.
І якщо ми так багато останнім часом торочимо про чесність, то навіщо нам себе обманювати і далі. Так чи інакше є „вільні” дипломи і є проблеми працевлаштування. І останню треба вирішувати на державному рівні і в комплексі. Особливо, якщо враховувати, що відповідно до офіційних заяв рівень держзамовлення у вищій освіті повинен зрости до 50 відсотків. Тож брехлива статистика може заспокоювати хіба що дуже нерозумних урядовців.



Наум Левін, „Новини Полтавщини”

Ну и что здесь такого?
Не нравится ПНТУ - валите в ПТУ!