Наши любимые стихи Опции

[Malinka1308]

А переклад чий?

Не знаю. Это мне один знакомый "посвятил". Может сам и переводил, а может чей-то. К сожалению, точно не скажу.

[Odo]

Весняна ружо, любиш ти –
І аромат твого кохання
Я п'ю при блискоті світання,
Як чистий подих красоти,
Як невидиме доторкання
Якоїсь тайни неземної,
Моїм очам недосяжної.

Була весна, що й я кохав
Ту поломінь, той смуток чистий,
Той трепет серця променистий –
Чи хто відчув їх, чи пізнав,
Чи аромат їх хто уймав,
Як знак безмовного привіту
Із-за межі чужого світу.

© Володимир Свідзинський

По суті, Свідзинський — той же Ротко, тільки у поезії. Та ж замріяна романтика барв, погляд заглиблений у символізм кольору:



П.С.

А сині ж метелики, сині,
Де ярній цвіт на долині.
Полум'ям шириться сонце.
В сонці, як іскри, метелики сині.

Сині метелики, синій день,
Темрявий берест шумить одиноко,
Серце зривають сплески пісень –
День розпалався широко, високо.

© Володимир Свідзинський

Сообщение отредактировал Odo - 9.4.2009, 16:35

[Odo]

Порівняйте цей вірш з цитатою нижче:

В полум'ї був спервовіку
І в полум'я знову вернуся...
І як те вугілля в горні
В бурхливім горінні зникає,
Так розімчать, розметають
Сонячні вихори в пасма блискучі
Спалене тіло моє.
І там, невідущий, невісний,
Міріадом бездумних частинок
Зустрінуся знову з тобою,
Колись – як і я – живою.
Міріадом бездумних частинок
З розсипаним пилом пилинки земної.
І не повість нам, не скаже ніщо,
Як у часі незглибнім,
У світі заниклім,
Два листки на єдиному дереві,
Ми спахнули колись,
І зчарованим зором уздріли
Цвіт огневий над собою,
І розцвіли в його світлі ласкавім,
І невольники волі його
Так безумно, так трепетно
Поривалися серцем до серця,
Не повість нам, не скаже ніщо.

© Володимир Свідзинський

Життя Володимира Свідзінського обірвалося трагічно в жовтні 1941 року. Коли німецькі війська наближалися до Харкова, НКВС арештував тих мешканців, які ще не евакуювалися, представників української інтелігенції. Свідзінський знав, що приречений на арешт, спочатку переховувався у друзів. Але зрештою 27 вересня 1941 року був арештований за звинуваченням в антирадянській агітації. Свідзінського разом із іншими арештантами гнали під конвоєм на схід. Недалеко від міста виникла загроза оточення німецькими загонами. Арештантів загнали в сарай, облили бензином і підпалили...

Недарма, Андрухович десь зауважив, що те, що пишеш, має прикру особливість збуватися у реальному житті. От і кажіть після цього, що мистецтво — не містика.

Сообщение отредактировал Odo - 9.4.2009, 16:47

[Odo]

Ще один митець доби Розстріляного Відродження - Олекса Слісаренко (1891-1937)
Звертався поет позмiнно або й одночасно до кiлькох поетичних стилiв чи напрямiв. Про якусь причетнiсть до експресiонiзму може свiдчити його дуже гарна експресивна "Осiнь", що має одночасно й неокласичну пластику.

Осінь

В біблійних теренах полян
Заплутались іржаві ниті, —
Сивизна ранньої блакиті
І багреці жовтневих ран.

Збирайтесь, сміливі ловці!
Годуйте пси, лаштуйте зброю, —
Осінні звірі за горою
Заплуталися у сільці...

З купців женуть плямисті пси
На мене фантастичних звірів,
І бачу я на рижій шкірі
І заворожені ліси,
І киновар засохлих ран,
І холод жовтої одежі,
І блиски згаслої пожежі
На тлі розтерзаних полян.

© Олекса Слісаренко

[Malinka1308]

По суті, Свідзинський — той же Ротко, тільки у поезії. Та ж замріяна романтика барв, погляд заглиблений у символізм кольору:



П.С.

А сині ж метелики, сині,
Де ярній цвіт на долині.
Полум'ям шириться сонце.
В сонці, як іскри, метелики сині.

Сині метелики, синій день,
Темрявий берест шумить одиноко,
Серце зривають сплески пісень –
День розпалався широко, високо.

© Володимир Свідзинський

Я наконец поняла!!!!!!
Спасибо, Одо. Значит есть все-таки в этих картинах смысл

[Malinka1308]

КОГДА МНЕ ВСТРЕЧАЕТСЯ В ЛЮДЯХ ДУРНОЕ..

Когда мне встречается в людях дурное,
То долгое время я верить стараюсь,
Что это скорее всего напускное,
Что это случайность. И я ошибаюсь.

И, мыслям подобным ища подтвержденья,
Стремлюсь я поверить, забыв про укор,
Что лжец, может, просто большой фантазер,
А хам, он, наверно, такой от смущенья.

Что сплетник, шагнувший ко мне на порог,
Возможно, по глупости разболтался,
А друг, что однажды в беде не помог,
Не предал, а просто тогда растерялся.

Я вовсе не прячусь от бед под крыло.
Иными тут мерками следует мерить.
Ужасно не хочется верить во зло,
И в подлость ужасно не хочется верить!

Поэтому, встретив нечестных и злых,
Нередко стараешься волей-неволей
В душе своей словно бы выправить их
И попросту "отредактировать", что ли!

Но факты и время отнюдь не пустяк.
И сколько порой ни насилуешь душу,
А гниль все равно невозможно никак
Ни спрятать, ни скрыть, как ослиные уши.

Ведь злого, признаться, мне в жизни моей
Не так уж и мало встречать доводилось.
И сколько хороших надежд поразбилось,
И сколько вот так потерял я друзей!

И все же, и все же я верить не брошу,
Что надо в начале любого пути
С хорошей, с хорошей и только с хорошей,
С доверчивой меркою к людям идти!

Пусть будут ошибки (такое не просто),
Но как же ты будешь безудержно рад,
Когда эта мерка придется по росту
Тому, с кем ты станешь богаче стократ!

Пусть циники жалко бормочут, как дети,
Что, дескать, непрочная штука - сердца...
Не верю! Живут, существуют на свете
И дружба навек, и любовь до конца!

И сердце твердит мне: ищи же и действуй.
Но только одно не забудь наперед:
Ты сам своей мерке большой соответствуй,
И все остальное, увидишь,- придет!


Э.Асадов

[Odo]

Я наконец поняла!!!!!!
Спасибо, Одо. Значит есть все-таки в этих картинах смысл

Дяки. Приємно! Жінки швидше доходять до суті мистецтва тому, що частіше застосовують царину почуттів, а без неї і годі й намагатися щось збагнути.

Альбатрос

Когда в морском пути тоска грызет матросов,
Они, досужий час желая скоротать,
Беспечных ловят птиц, огромных альбатросов,
Которые суда так любят провожать.

И вот, когда царя любимого лазури
На палубе кладут, он снежных два крыла,
Умевших так легко парить навстречу бури,
Застенчиво влачит, как два больших весла

Быстрейший из гонцов, как грузно он ступает!
Краса воздушных стран, как стал он вдруг смешон!
Дразня, тот в клюв ему табачный дым пускает,
Тот веселит толпу, хромая, как и он.

Поэт, вот образ твой! Ты также без усилья
Летаешь в облаках, средь молний и громов,
Но исполинские тебе мешают крылья
Внизу ходить, в толпе, средь шиканья глупцов.

© Шарль Бодлер (Charles Baudelaire)
Перевод П. Якубовича

Сообщение отредактировал Odo - 16.4.2009, 11:07

[Malinka1308]

В РАЮ

Воспоминанье слишком давит плечи,
Я о земном заплачу и в раю,
Я старых слов при нашей новой встрече
Не утаю.

Где сонмы ангелов летают стройно,
Где арфы, лилии и детский хор,
Где всё покой, я буду беспокойно
Ловить твой взор.

Виденья райские с усмешкой провожая,
Одна в кругу невинно-строгих дев,
Я буду петь, земная и чужая,
Земной напев!

Воспоминанье слишком давит плечи,
Настанет миг,- я слез не утаю...
Ни здесь, ни там,- нигде не надо встречи,
И не для встреч проснемся мы в раю!



Марина Цветаева

[Malinka1308]

I’m
Taking a ride
Off to one side
It is a personal thing
Where
When I can’t stand
Up in this cage I’m not regretting

I don’t need a better thing
I’d settle for less
It’s another thing for me
I just have to wander through this world
Alone

Stop
before you fall
Into the hole that I have dug here
Rest
Even as you
Are starting to feel the way I used to

I don’t need a better thing
Just to sound confused
Don’t talk about everyone
I am not amused by you

'Cause I’m gonna lose you
Yes, I’m gonna lose you
If I’m gonna lose you...

'Cause I’m gonna lose you
Yes, I’m gonna lose you
If I’m gonna lose you
I’ll lose you now for good
Pete Yorn -Lose you

Сообщение отредактировал Malinka1308 - 28.4.2009, 10:27

[Odo]

Нам дивляться у спину тисячі,
Кого давно немає вже на світі.
Хто вже давно залишився в ночі,
Жінки, селяни, воїни і діти.

Нам дивляться у спину тисячі,
Які не раз вставали за Вкраїну.
Що йшли за нас під кулі і мечі,
Найвищу в світі сплачуючи ціну.

Нам дивляться у спину тисячі,
Із тих, хто вже давно пішов до Бога.
І їхній погляд мало не кричить
До нас. А ми? А ми нічого...

© Mistral

[*Киця*]

№ 2355

Я хочу бути лиш з тобою.
Я хочу ділити радість і горе.
Я хочу торкнутись солодких губ.
Я хочу бути з тобою тут.

Я хочу бути серцем твоїм,
Що б’ється трепетним прибоєм.
Я хочу бути лиш твоя,
Найкраща в світі буду я.

Я хочу бути половинкою,
Тою єдиною сльозинкою,
Що по губах твоїх тече
Від щастя, радість лиш несе.

Я хочу жити лиш для тебе
Я хочу бути вище неба,
Щоби дістати твою мрію,
Втілити приспані надії.

Я хочу чути слова три,
Що любиш до безтями ти.
Що ти без мене не живеш
Й життя за мене покладеш.

Юля


Сообщение отредактировал *Киця* - 5.5.2009, 22:54

[Odo]

Федор Тютчев

О, как убийственно мы любим,
Как в буйной слепоте страстей
Мы то всего вернее губим,
Что сердцу нашему милей!

Давно ль, гордясь своей победой,
Ты говорил: она моя...
Год не прошел - спроси и сведай,
Что уцелело от нея?

Куда ланит девались розы,
Улыбка уст и блеск очей?
Все опалили, выжгли слезы
Горючей влагою своей.

Ты помнишь ли, при вашей встрече,
При первой встрече роковой,
Ее волшебный взор, и речи,
И смех младенчески живой?

И что ж теперь? И где все это?
И долговечен ли был сон?
Увы, как северное лето,
Был мимолетным гостем он!

Судьбы ужасным приговором
Твоя любовь для ней была,
И незаслуженным позором
На жизнь ее она легла!

Жизнь отреченья, жизнь страданья!
В ее душевной глубине
Ей оставались вспоминанья...
Но изменили и оне.

И на земле ей дико стало,
Очарование ушло...
Толпа, нахлынув, в грязь втоптала
То, что в душе ее цвело.

И что ж от долгого мученья
Как пепл, сберечь ей удалось?
Боль, злую боль ожесточенья,
Боль без отрады и без слез!

О, как убийственно мы любим,
Как в буйной слепоте страстей
Мы то всего вернее губим,
Что сердцу нашему милей!

<Первая половина 1851>

Василь Герасим’юк

…І строфи переставиш, як валізи.
Одну таки залишиш – і не ту.
І буде ніч. І хтось таки прилізе.
І принесе вино і самоту.

Розмова у диму, немов ікона –
в тих сповідях тебе рятує знов
раптова, чорна трубка телефонна,
таких же вимагаючи розмов.

Так, ніби захищаєшся… Навіщо?
Вкрай сміхотворна кожна із атак.
І розійдуться гості опівнічні.
І тиша буде. І напишеш так:

Дивись на мене. Говори до мене
з нічної тьми, з опівнічної тьми,
бо це століття не таке й шалене,
якщо ховає прірву між людьми.

Сообщение отредактировал Odo - 3.6.2009, 7:51

[Malinka1308]

Федор Тютчев

О, как убийственно мы любим,

Плагиат,Одо,плагиат...))))


Цветаева Марина

Мне нравится, что вы больны не мной




Мне нравится, что вы больны не мной,
Мне нравится, что я больна не вами,
Что никогда тяжелый шар земной
Не уплывет под нашими ногами.
Мне нравится, что можно быть смешной -
Распущенной - и не играть словами,
И не краснеть удушливой волной,
Слегка соприкоснувшись рукавами.

Мне нравится еще, что вы при мне
Спокойно обнимаете другую,
Не прочите мне в адовом огне
Гореть за то, что я не вас целую.
Что имя нежное мое, мой нежный, не
Упоминаете ни днем, ни ночью - всуе...
Что никогда в церковной тишине
Не пропоют над нами: аллилуйя!

Спасибо вам и сердцем и рукой
За то, что вы меня - не зная сами! -
Так любите: за мой ночной покой,
За редкость встреч закатными часами,
За наши не-гулянья под луной,
За солнце, не у нас над головами,-
За то, что вы больны - увы! - не мной,
За то, что я больна - увы! - не вами!

[Odo]

Плагиат,Одо,плагиат...))))

Нагадали один вислів: "Талановиті митці у великих навчаються, а генії — крадуть"

[Malinka1308]

Нагадали один вислів: "Талановиті митці у великих навчаються, а генії — крадуть"

Считаете себя гением?

[Malinka1308]

Мой город, созданный Петром.
Стою в молчании немом,
Смотрю на хрупкие узоры
Решетки кружев у Невы.
Богов могущественные взоры
не даром привлекали вы.
Вода каналов - вены крови,
Вот Стрелки, каменные брови,
Пустых глазниц пролет мостов,
Смотрящих на фасад дворцов.
Невы холодные объятья,
Бездонный изумруд волны,
Лишь отражения виды,
Летящих чаек крест распятья.
И, ты, великий Монферран,
тебе талант от бога данный,
так объясни мне смысл тайный,
парящих в выси куполов,
и млечного пути мерцанье,
как очевидность мирозданья,
над приземленностью оков.

[Odo]

Считаете себя гением?

Геній — Тютчев. Щиро кажучи, не одразу допер до чого те "звинувачення" у плагіаті, але такий вірш не гріх і двічі процитувати

[Malinka1308]

Геній — Тютчев. Щиро кажучи, не одразу допер до чого те "звинувачення" у плагіаті, але такий вірш не гріх і двічі процитувати

Ого, первый человек с которым совпадает мое мнение про Тютчева. ))))

Не говори! Меня он как и прежде любит,
Мной, как и прежде дорожит...
О нет! Он жизнь мою бесчеловечно губит,
Хоть, вижу, нож в его руке дрожит.

То в гневе, то в слезах, тоскуя, негодуя,
Увлечена, в душе уязвлена,
Я стражду, не живу... им, им одним живу я -
Но эта жизнь!.. о, как горька она!

Он мерит воздух мне так бережно и скудно,
Не мерят так и лютому врагу...
Ох, я дышу еще болезненно и трудно,
Могу дышать, но жить уж не могу!



И еще этот



Я встретил вас - и все былое
В отжившем сердце ожило;
Я вспомнил время золотое -
И сердцу стало так тепло...

Как поздней осени порою
Бывают дни, бывает час,
Когда повеет вдруг весною
И что-то встрепенется в нас,-

Так, весь обвеян духовеньем
Тех лет душевной полноты,
С давно забытым упоеньем
Смотрю на милые черты...

Как после вековой разлуки,
Гляжу на вас, как бы во сне,-
И вот - слышнее стали звуки,
Не умолкавшие во мне...

Тут не одно воспоминанье,
Тут жизнь заговорила вновь,-
И то же в нас очарованье,
И та ж в душе моей любовь!..

[Гад еще тот]

Князь Ієремія

Ваш Збараж – у полі,
Мій – за стінами.
Ваш край – розшматований,
Мій – покинутий,
Всі стежки до згоди
Заросли нині
Вам – п’яна свобода,
Мені – руїни
Сплелись в один жгут
Змія – і гадина.
Мій герб – Корибут,
А ваші – крадені.
Ваш розум – затьмарений,
Мій – обезболений,
Ваш світ – перевернутий,
Мій – зруйнований...

[Odo]

Князь Ієремія

Ваш Збараж – у полі,
Мій – за стінами.
Ваш край – розшматований,
Мій – покинутий,
Всі стежки до згоди
Заросли нині
Вам – п’яна свобода,
Мені – руїни
Сплелись в один жгут
Змія – і гадина.
Мій герб – Корибут,
А ваші – крадені.
Ваш розум – затьмарений,
Мій – обезболений,
Ваш світ – перевернутий,
Мій – зруйнований...

Перфектно! Чий витвір?