Версия для печати темы

Щастя кожна людина відчуває через схвалення її дій соціумом.

Я был бы натурально счастлив, если бы на Земле вдруг перестали задавать глупые вопросы. Серьезно. Я не имею ввиду название этой темы, а говорю в общем. Плюс туда же, чтобы навсегда перестали строить дурочек и, особенно, дурачков, жить бы стало лучше

(...) згодом у нас із водієм зав'язалася розмова.
Його звали Горвіц. І був він куди привітніший, ніж отой, що віз мене до готелю. Одне слово, я подумав, може, хоч цей знає про качок.
— Чуєте, Горвіц, — кажу, — ви коли-небудь проїздили повз ставочок у Центральному парку? Пригадуєте, біля Південних воріт?
— Повз що-що?
— Повз ставочок. Таке невеличке озерце. Де качки плавають. Та ви знаєте!
— Ну, знаю. То й що?
— А ви бачили качок, які там плавають? Ну, навесні, і взагалі. Часом не знаєте, де вони діваються взимку?
— Хто де дівається?
— Та качки ж. Може, випадково знаєте? Я ось що думаю: може, по них приїздять вантажною машиною абощо і куди-небудь відвозять? Чи, може, вони самі куди-небудь летять — у вирій абощо?
Горвіц усю дорогу повертав голову й нетерпляче зиркав на мене. Видно, нервовий був, каналія! Хоч загалом чоловік і непоганий.
— Та звідки мені в дідька знати?! — каже. — Звідки мені в дідька знати про такі дурниці?
— Не ображайтеся, — кажу. Схоже було на те, що він образився.
— А хто ображається? Ніхто й не ображається.
Ну, коли ти такий вразливий, думаю, то біс із тобою, я тебе більш не чіпатиму.
Але він сам почав розмову. Знов обертається до мене й каже:
— Риба звідти ніде не дівається. Вона там і зимує, риба. У тому ж таки чортовому ставку.
— Риба — то зовсім інше, — озиваюсь я. — Риба — це риба. А я кажу про качок.
— Як це інше? Зовсім не інше! — відповідає Горвіц. І в кожнім його слові чути, що він чимось ображений. — Там рибі взимку ще гірше, ніж отим твоїм качкам, побий мене грім! Ти краще поворуши своїми мізками, побий мене грім!
Хвилину я сидів мовчки. Тоді кажу:
— Ну, добре. А що вона робить, ваша риба, коли все оте озерце береться товстою кригою і там навіть на ковзанах катаються, й узагалі?
Каналія Горвіц знов — круть головою.
— Як це — що вона робить?! — закричав він на мене. — Сидить собі там, і квит, побий мене грім!
— А крига? Рибі що — на кригу начхати? Начхати їй на кригу, га?
— Хто сказав, що начхати? І зовсім не начхати! — відповідає Горвіц. Він так розпалився — я навіть уже потерпав, щоб він не ввігнався машиною в стовп або ще куди-небудь. — Таж вона просто живе собі у тій чортовій кризі, і все! Така вона від природи, побий мене грім! Замерзає собі, як є, на цілу зиму, і все!
— Як? А живиться ж вона чим? Коли риба геть замерзає, то вона ж не може плавати, шукати собі поживу, і взагалі.
— Та вона ж тілом! Тілом, побий мене грім!.. Слухай, і як ти не розумієш? Риба вбирає поживу всім тілом, там у кризі є водорості, всяка погань. А пори в риби весь час відкриті. Просто в неї така конституція, побий мене грім! Ти втямив, що я кажу? — І знов круть своєю головою, глип на мене.
— А-а, — кажу. Дідько з нею, твоєю рибою, думаю. Ще розіб'ємо к бісу машину. Ти ба, вразливий який! Так навіть сперечатись не хочеться. — Може, заскочимо куди-небудь, вип'ємо? — питаю. Але Горвіц не відповідав. Мабуть, думав про свою рибу. Тоді я запитав ще раз. Непоганий же чоловік. Цікавий, компанійський.
— Ніколи мені випивати, малий, — каже. — До речі, а скільки тобі років? Якого це дідька ти й досі не спиш, га?
— Не стомився ще.

Вашим дописом навіяло:

Счастье - это жить по Божественным законам в гармонии с собой и на радость всем живым существам.

Круто, у вас так виходить жити?

Счастье – это когда ты идешь домой, и тебя там ждут.