Наши любимые стихи |
Здравствуйте, гость ( Вход | Регистрация )
Наши любимые стихи |
31.3.2009, 11:24
Сообщение
#1
|
|
Группа: Форумчане Сообщений: 298 Регистрация: 16.2.2009 |
Хочу открыть для себя что-то новое)0 Начну я О, как убийственно мы любим, Как в буйной слепоте страстей Мы то всего вернее губим, Что сердцу нашему милей! Давно ль, гордясь своей победой, Ты говорил: она моя... Год не прошел - спроси и сведай, Что уцелело от нея? Куда ланит девались розы, Улыбка уст и блеск очей? Все опалили, выжгли слезы Горючей влагою своей. Ты помнишь ли, при вашей встрече, При первой встрече роковой, Ее волшебный взор, и речи, И смех младенчески живой? И что ж теперь? И где все это? И долговечен ли был сон? Увы, как северное лето, Был мимолетным гостем он! Судьбы ужасным приговором Твоя любовь для ней была, И незаслуженным позором На жизнь ее она легла! Жизнь отреченья, жизнь страданья! В ее душевной глубине Ей оставались вспоминанья... Но изменили и оне. И на земле ей дико стало, Очарование ушло... Толпа, нахлынув, в грязь втоптала То, что в душе ее цвело. И что ж от долгого мученья Как пепл, сберечь ей удалось? Боль, злую боль ожесточенья, Боль без отрады и без слез! О, как убийственно мы любим, Как в буйной слепоте страстей Мы то всего вернее губим, Что сердцу нашему милей. Сообщение отредактировал Malinka1308 - 31.3.2009, 11:25 |
|
|
9.4.2009, 16:45
Сообщение
#2
|
|
Группа: Форумчане Сообщений: 657 Регистрация: 2.10.2008 |
Порівняйте цей вірш з цитатою нижче:
В полум'ї був спервовіку І в полум'я знову вернуся... І як те вугілля в горні В бурхливім горінні зникає, Так розімчать, розметають Сонячні вихори в пасма блискучі Спалене тіло моє. І там, невідущий, невісний, Міріадом бездумних частинок Зустрінуся знову з тобою, Колись – як і я – живою. Міріадом бездумних частинок З розсипаним пилом пилинки земної. І не повість нам, не скаже ніщо, Як у часі незглибнім, У світі заниклім, Два листки на єдиному дереві, Ми спахнули колись, І зчарованим зором уздріли Цвіт огневий над собою, І розцвіли в його світлі ласкавім, І невольники волі його Так безумно, так трепетно Поривалися серцем до серця, Не повість нам, не скаже ніщо. © Володимир Свідзинський Цитата Життя Володимира Свідзінського обірвалося трагічно в жовтні 1941 року. Коли німецькі війська наближалися до Харкова, НКВС арештував тих мешканців, які ще не евакуювалися, представників української інтелігенції. Свідзінський знав, що приречений на арешт, спочатку переховувався у друзів. Але зрештою 27 вересня 1941 року був арештований за звинуваченням в антирадянській агітації. Свідзінського разом із іншими арештантами гнали під конвоєм на схід. Недалеко від міста виникла загроза оточення німецькими загонами. Арештантів загнали в сарай, облили бензином і підпалили... Недарма, Андрухович десь зауважив, що те, що пишеш, має прикру особливість збуватися у реальному житті. От і кажіть після цього, що мистецтво — не містика. Сообщение отредактировал Odo - 9.4.2009, 16:47 |
|
|
| |
Текстовая версия | Сейчас: 27.5.2024, 5:50 |