Чи є місце для української в інтернеті?, мовне та навколомовне Опции

[Odo]

Сьогодні прочитав таку думку:

Как насчет того, чтобы писать на русском? Я сам щырый украинец, украинский мой родной язык, но я считаю, что в инете ему не место. Точнее, он не везде и не всегда уместен. У меня даже раскладки украинской нет - она просто мне не нужна.

Подібні опінії траплялося чути і раніше від різних людей, тому вирішив запитати, хто що думає стосовно цього?

Сообщение отредактировал Odo - 3.10.2008, 8:14

[Гад еще тот]

<<на початку 20 століття, в 1905 році, Академія Наук Російської імперії визнала українську мову повноцінною і самостійною мовою посеред інших слов'янських.>>
Странно, неужели для этого нужно было официозное признание конторы, где просто поменялась в очередной раз конъюнктура? То валуевский и прочие указы, то вдруг "подобрели". Надо и впрямь матчасть поучить.

Вообще, Одо, мне как-то странно. Вы с кем-то все время то воюете, то "лечить" пытаетесь. А зачем?
То, что Вы любите украинский язык - это понятно и естественно. Но Вы его иногда так неквалифицированно защищаете, что у Ваших собеседников просто возникает обратная реакция просто из духа противоречия.
Например, с самого начала задавая тему, Вы поставили и себя, и украинский язык в униженное положение. Вот почитайте ее еще раз - и поймете.
Это мне напоминает, как в начале 90-х полтавские руховцы воевали с магазинными вывесками на российском языке, вместо того, чтобы популяризировать современную национальную культуру и показывать ее красоту и конкурентоспособность. Это потом уже до них дошло, что хорошая книжка, хорошая песня на украинском языке, которые провоцируют мысль и побуждают креативить в ответ (и, что важное - как раз на украинском языке!), может сделать гораздо больше, чем их тупые заявления и бездарные акции. А до меня, в свою очередь, дошло, что нет плохих или хороших языков. Есть плохие или хорошие носители языков. Мне самому было интересно открывать для себя укр. язык, но это происходило только тогда, когда на нем была высказана какая-то провокативная мысль. Я, например, очень был впечатлен статьей Юрия Винничука (которого, кстати, имею честь знать лично) "Малороссийский мазохизм". Она меня, что называется, "перепахала". Потом самому чего-то захотелось в таком же духе написать. И причем - именно на украинском.
Я к тому, что большое значение имеет не только язык, но и что на нем говорится, как и кто. Одно дело - если Тягныбок, а другое - если та же Оксана Забужко.

А то есть еще в Могилянке Лариса Масенко. Хороший специалист, заслуженная дама, приятная в общении, но на любого, кто знает больше одного языка, смотрит как на шизофреника. Воображаю, каким конченным психом я должен для нее казаться с моими польским, английскими и невыученным (пока что) шведским.

Сообщение отредактировал Гад еще тот - 19.3.2009, 13:28

[Odo]

Я, например, очень был впечатлен статьей Юрия Винничука (которого, кстати, имею честь знать лично) "Малороссийский мазохизм". Она меня, что называется, "перепахала". Потом самому чего-то захотелось в таком же духе написать. И причем - именно на украинском.
Я к тому, что большое значение имеет не только язык, но и что на нем говорится, как и кто. Одно дело - если Тягныбок, а другое - если та же Оксана Забужко.

Почитав вчора Винничука, зазначеної Вами статті не знайшов, але знайшов одне його, як на мене, цікаве інтерв'ю:

- Як ви ставитеся до ідеї незалежності Галичини, що пропагується певним колом львівської творчої інтелігенції? Адже, судячи з вашої любові до галицького мовно-культурного колориту, можна і вас записати до кола "галицьких сепаратистів".

- Я справді перш за все галичанин, а вже потім українець. Це тому, що Україна велика і різна. Адже те, що ми побачили в репортажах з Донецька, – теж Україна. Але я не відчуваю жодної кровної чи духовної сув'язі з такою Україною. І мій галицький сепаратизм виник з почуття самозахисту. Якщо русифікація і далі буде йти такими темпами, то я почну боротися за відокремлення. Інакше ми не виживемо. В Галичині уже скуповується маса нерухомого майна братами зі Сходу. І вони нам несуть ту культуру, до якої вони звикли, – русскую попсу, русскіє фільми і русскую кнігу. А режим Кучми – це режим, який майбутні покоління проклинатимуть. Згадаймо, як на зорі незалежності різко підскочив престиж української мови. Але за Кучми усі зрозуміли, що і без цієї мови можна обійтися. Де ще, у якій країні світу перша леді розмовляє іноземною мовою? Де ще можна побачити першу леді, яка горланить іноземні пісні у стані легкого сп’яніння? То як тут не стати сепаратистом? Я так думаю, що доки залишатимуться на цій землі пам'ятники Леніну й іншим бандитам з великої дороги, доти у нас не буде нормального життя.

У нас було дві літературні мови – українська і українська галицька. І остання за своїм багатством не поступається українській. То чому я не можу вживати слова і вирази, які вживали Франко, Кобилянська, Стефаник, Антонич, Косач? І що ми бачимо нині? Найяскравіші літературні імена походять із Західної та Центральної України. На Сході маємо одиниці рівноцінних талантів. Русифікована маса – це як собака на сіні. Вона не вбирає в себе жодної культури – ні російської, ні української. Відповідно й не продукує нічого вартісного.

Джерело

Она меня, что называется, "перепахала". Потом самому чего-то захотелось в таком же духе написать. И причем - именно на украинском.

Я так розумію, що Ви все ж перемогли у собі це бажання?

Сообщение отредактировал Odo - 1.4.2009, 10:03