Наши любимые стихи |
Здравствуйте, гость ( Вход | Регистрация )
Наши любимые стихи |
31.3.2009, 11:24
Сообщение
#1
|
|
Группа: Форумчане Сообщений: 298 Регистрация: 16.2.2009 |
Хочу открыть для себя что-то новое)0 Начну я О, как убийственно мы любим, Как в буйной слепоте страстей Мы то всего вернее губим, Что сердцу нашему милей! Давно ль, гордясь своей победой, Ты говорил: она моя... Год не прошел - спроси и сведай, Что уцелело от нея? Куда ланит девались розы, Улыбка уст и блеск очей? Все опалили, выжгли слезы Горючей влагою своей. Ты помнишь ли, при вашей встрече, При первой встрече роковой, Ее волшебный взор, и речи, И смех младенчески живой? И что ж теперь? И где все это? И долговечен ли был сон? Увы, как северное лето, Был мимолетным гостем он! Судьбы ужасным приговором Твоя любовь для ней была, И незаслуженным позором На жизнь ее она легла! Жизнь отреченья, жизнь страданья! В ее душевной глубине Ей оставались вспоминанья... Но изменили и оне. И на земле ей дико стало, Очарование ушло... Толпа, нахлынув, в грязь втоптала То, что в душе ее цвело. И что ж от долгого мученья Как пепл, сберечь ей удалось? Боль, злую боль ожесточенья, Боль без отрады и без слез! О, как убийственно мы любим, Как в буйной слепоте страстей Мы то всего вернее губим, Что сердцу нашему милей. Сообщение отредактировал Malinka1308 - 31.3.2009, 11:25 |
|
|
31.3.2009, 11:48
Сообщение
#2
|
|
Группа: Форумчане Сообщений: 657 Регистрация: 2.10.2008 |
АЙНЕ КЛЯЙНЕ НАХТМУЗІК
Від Дону до Сяну Лежиш, осіянна. Від Тігра з Ефратом лежиш аж до Осло й Баранович. Вже сонце низенько, Вже вечір близенько, І я тобі, ненько, кажу по-синівськи ”Добраніч...” Та перше, ніж ти свої очі, мов брами, до завтра причиниш, Давай спом’янемо усіх, Що не сплять ції ночі, з причини, або й без причини: Твої космонавти На станції ”Тризуб” так само летять по орбіті; Твої костоправи Так само стуляють щелепи, коліна і лікті побиті; Твої педерасти Так само приймають (або не приймають) закони, Або закидають за комин, або закладають за комір; Твої мільйонери Так само рахують так само набуті мільйони; Твої офіцери Вчать мову й муштрують іще не готові Десну перейти батальйони; Твої Роксоляни Попід ”Брістолями” Йдуть заміж по п’ять разів за ніч. Гірка і пречиста, свята й ненависна, Добраніч, вітчизно, добраніч, вітчизно, добраніч... Все інше заснуло. В лісах твоїх сплять, обійнявшись, звірята. Поклався осел з бараном, а тигр, наче з братом, з ефратом. На водах морів твоїх сплять кораблі: криголами, сейнери, траулери, китобої, канонерки, джонки, чайки, катамарани, есмінці, авіаносці, крейсери, катери, тримарани, байдарки, каное, галери, моторки, галеони, яхти, барки, баржі, рудовози, танкери, міноносці, кліпери, – а окремо від них – каравели й ґондоли. Сплять люди в будинках, і навіть поети – оті джони донни твої, дон жуани, гандони, – Й вони навіть сплять у якихось альковах, і наче в оковах – В обіймах своїх маргарит, припадочних і припадкових. Поетів ти завтра у шати вбереш і у рами обрамиш. Лиш встанеш раненько із шатів тих соплі і кров відпереш. Тож добраніч, вітчизно, добраніч... Вже й я відпливаю, але відчуваю, як десь у містах їхніх рідних До сну вже схиляє і двох побратимів моїх богорівних. І ми вже лягаєм, набік відкладаєм болючі свої 3 (три) пера, І вже засинаєм, і вже не встигаєм востаннє тобі побажати добра... – Ніч. ВІРШ ДО РІДНОЇ МОВИ Як ти звучиш калиново-дубово, Рідна моя, моя матірна мово! Слово м’яке, оксамитове, байкове, Слово є дідове, слово є батькове. І Білодідове, і Сивоконеве, І Чорноволове, вже узаконене. В соннім спокої вогонь твій ледь бився. Але страху я тоді натерпівся! З тої халепи не вийшли б ми зроду. Кляпи, здавалось, в ротах у народу. Та щоб підняти тебе із гробовищ, Стали до герцю Жулинський, Грабович. Щоб воскресити тебе з домовини, В діло пішли каменюки й дубини. Вороне чорний! Даремно ти крячеш. Ріднеє слово жиє і є – бачиш! Рідна моя українськая мова Житиме вічно – кльова, фірмова!.. МІЙ ХРЕСТ Сьогодні вечір, а вона – з ними. Сьогодні вітер, а я сам, знову. Оце мій хрест, зніміть його з мене. Оце мій хрест, зніміть мене з нього. Оце мій хрест. Я ніс його довго. Зустрів її і кинув під ноги. Оце, кажу, такі мої дрова. Ти розпали мені вогню з нього. Вона сказала: ”В мене є фрески. У мене храми є, на них – шпилі. Якби маленький, золотий хрестик. Якби на шию, а не на спину”. Тепер прийшли і кажуть: ”Прощайся”. Центуріони стали, як влиті. Візьміть маленьке золоте щастя. Лишіть велике кам’яне лихо!.. Хрестоносіння, кажуть, – це догма, І час новий мене змете, змеле. Оце мій хрест, я ніс його довго. Зніміть мене. Зніміть його з мене. ТРАВНЕВА БАЛАДА Травень, а так, понімаєте, холодно. Так, понімаєте, все навпаки! А за вікном починається поле І видно за полем село Бармаки. В час, коли бідній душі одиноко, А поряд дорога гурчить об’їзна, Я плащ одягаю і йду на дорогу – А може полегшає, хто його зна... Дорога так само, як я, неприкаяна, Дорога мене обтікає, мов каменя, Байдужа, хоч губи собі прокуси. Дорога мене приведе до лікарні – В дощі рожевіють її корпуси. В мене тут зараз ніхто не вмирає, Так що й сумління знеболено спить. В мене тут є санітарочка Рая, В Раї для мене знайдеться спирт*. Підем гуляти? Рая не проти. Станем в садочку під деревце. Віршів читати Рая не просить. І дуже я вдячний Раї за це. Рая сама говоритиме більше. Каже: ”Наравицця дуже мині Амириканський писатель Селінжер”. Знаєш, – питає, – такого, чи ні? Я відповім. (Не те, що подумав). Пахне мовчання, як шоколад. Голдена Колфілда постать сутула Ген у вікні однієї з палат. Я відчуваю – підходжу до краю, Вже й бісенята стрибають в очах. Я обніму санітарочку Раю Прямо в холодних і мокрих кущах. Далі вже слів не знаходиться в мові, Тільки – що ми молоді і живі. Буде як острів в зеленому морі Плащ мій, простелений на траві. Скоро вмирати я ще не збираюсь. Я ще існую, бо я ще люблю Милу мою санітарочку Раю І мокру – під нею – вітчизну мою. Але коли таки прийде по мене Баба безноса з косою в руках, Хай би росли такі темнозелені, Мокрі й холодні кущі в головах... * Спирт нашатирний Н4ОН. (прим. автора). © Олександр Ірванець Сообщение отредактировал Odo - 31.3.2009, 11:55 |
|
|
| |
Текстовая версия | Сейчас: 24.5.2024, 22:11 |