Феномен незнищенності Опции

[Malinka1308]

Багато горя і лиха пізнала українська нація за століття свого існування.Ретельно вивчаючи історію, не знайдеться жодного року,дня чи хвилини, коли б не доводилося народові відстоювати право на своє існування.
Широкі українські степи , родючі чорноземи-все це,що зовсім не дивно, завжди викликало бажання загарбати, частіше-роздерти на шматки. Плавно переходячи ближче до нашого часу, варто лише згадати скільки складних випробувань довелося нам пережити напротязі 20 століття. скільки стрімких злетів , а від того ще болючиших падінь воно принесло нашій мові та культурі.
Що вже й казати, ми знали "Ренесанс "20-тих років, знали й терор сталінського режиму, коли українську мову цілими спецвагонами відправляли маршрутом у нещадну безвість.
Але й десь там, за межами світу, ні на що не зважаючи, лунало слово Тарасове. Лунало, не зважаючи на люті морози. Лунало крізь тужливі волання мільйонів людей, відірваних від рідної землі.
Лунало... А значить не потонуло в безмежному океані безглуздих гонінь, безжалісного знищення.
варто замислитись, чому вийшло саме так? Чому, століття за століттям зло, лише змінюючи свою личину, переслідувало Український народ, а ми встояли?
Можливо тому, що маємо те, що століттями викликало заздрість, чого не могли зрозуміти й побороти вороги наші? Ми в серці " маєм те, що не вмирає".
Ось в чому феномен незнищенності українського народу.
Так чому ж ми, нарешті виборовши свою незалежність, не можемо сміливо розправити плечі? Скільки ще нам будуть колоти очі тим, що маючи таку шляхетну історію,не вміємо дорожити своїм і самі не бажаємо продовжувати свій славетний рід?
I ніколи не буде по- справжньому незалежною та держава, де не знають та не поважають свого минулого. Адже ""щоб зрозуміти куди йти, треба спочатку визначити де ти є"".

[Гад еще тот]

Панове, те, що існує розмовна мова і літературна - це в будь-якій країні нормальна річ. Причому вони нерідко настільки різняться, що можуть виступати як дві різні мови. Як, приміром, у Норвегії. Там взагалі, щоб ви знали, дві державні мови. І обидві - норвезькі. Тільки одна - так звана "народна мова" (lansmol), а інша - літературна bokmol. В українському випадку цього явища нема, але все ж, як тут правильно сказали, мова, якою говорять в селах, і літературна українська мова мають помітні відмінності. Літературна мова виникає в результаті "окультурення" етнічного діалекту домінуючої групи чи племені латинськими чи грецькими священними текстами, а потім вона розповсюджується на всю країну, чи на її більшість. Це загальна схема і вона може в різних випадках мати свої варіації, але загальний принцип саме такий
У нас, до речі, теж така картина могла бути, як і в Норвегії. До 1648 року в Речі Посполитій сформувався під впливом латинізмів, полонізмів, литвизмів, грецьких і церковнослов'янських слів унікальний різновид письмової літературної мови. Візьміть будь-яку народну пісню 16-17 ст. і вірші чи тексти документів або тодішньої руської (не плутати з російською) полемічної літератури - і побачите різницю. А потім, коли вплив Москви ставав відчутнішим (я не кажу, що це погано - просто констатую факт), ця унікальна книжна мова була втрачена. Та мова, якою писав Г. Сковорода - це вже зовсім інший варіант. Тож довелося починати все спочатку - з кінця 18 ст.

[Odo]

Панове, те, що існує розмовна мова і літературна - це в будь-якій країні нормальна річ. Причому вони нерідко настільки різняться, що можуть виступати як дві різні мови. Як, приміром, у Норвегії. Там взагалі, щоб ви знали, дві державні мови. І обидві - норвезькі. Тільки одна - так звана "народна мова" (lansmol), а інша - літературна bokmol.

Чув про це явище десь краєм вуха. Цікаво, там немає якогось реґіонального поділу або етнічного, може народна мова це мова перважно лопарів?

В українському випадку цього явища нема

Дещо близьке (до норвезького) явище існує також у деяких польських реґіонах, де панують у побуті діялекти. Польські помори, наприклад, зовсім невимовляють носові голосні. У багатьох польських словниках є слова з позначкою "книжне", тобто це слово вживається лише у високому офіційному мовленні і майже не зустрічається у побутовому. Як не дивно, але і там це нікого не напружує.

але все ж, як тут правильно сказали, мова, якою говорять в селах, і літературна українська мова мають помітні відмінності. Літературна мова виникає в результаті "окультурення" етнічного діалекту домінуючої групи чи племені латинськими чи грецькими священними текстами, а потім вона розповсюджується на всю країну, чи на її більшість. Це загальна схема і вона може в різних випадках мати свої варіації, але загальний принцип саме такий
У нас, до речі, теж така картина могла бути, як і в Норвегії. До 1648 року в Речі Посполитій сформувався під впливом латинізмів, полонізмів, литвизмів, грецьких і церковнослов'янських слів унікальний різновид письмової літературної мови. Візьміть будь-яку народну пісню 16-17 ст. і вірші чи тексти документів або тодішньої руської (не плутати з російською) полемічної літератури - і побачите різницю. А потім, коли вплив Москви ставав відчутнішим (я не кажу, що це погано - просто констатую факт), ця унікальна книжна мова була втрачена. Та мова, якою писав Г. Сковорода - це вже зовсім інший варіант. Тож довелося починати все спочатку - з кінця 18 ст.

Сковорода, взагалі, одна з найдошкульніших втрат для української мови, що пережила розрив письмової традиції близько століття, але якби Сковорода писав староукраїнською, то він би став цією ланкою, якої бракує, що з'єднала би обидві розірвані кінцівки мовної традиції і можливо сьогоднішня українська виглядала би зовсім инакше, природніше, без присмаку того поту і крови, який відчувається у ній нині, через титанічні зусилля і боротьбу багатьох поколінь українських патріотів, що так чи инакше відбилося і на мелосі мови.

Адміне, спєцом для Вас, один з прикладів того, як мовознавці дискутують про долю та доречність того чи иншого слова:

Землеробство, хліборобство, рільництво, обробіток (обробка) землі

На табличках, на штампах і печатках, у діловому листуванні й на сторінках періодичних видань ми читаємо слова "землероб", "землеробство", "землеробський", але цих слів не знайдемо в нашій класичній літературі та фольклорі, не чуєм і в живій народній мові. Чому? Тому що ці штучні слова мають поряд себе давні українські, які цілком відповідають російським "земледелец", "земледелие", "земледельческий", а саме: "хліборуб", "рільнък", "ратбй", "хліборубство", "рільнъцтво", "хліборубський", "pільнъчuй". Наведемо приклади з класики й живої народної мови: «Масюк любив хліборобство» (І. Нечуй-Левицький); «Мій батько - з діда-прадіда хлібороб, любив землю, з землі й жив» (із живих уст); «Чекає ратая, паруючи, чорнозем» (М. Рильський); «Ниво неорана, ниво несіяна... де твої ратаї? Де твої сіячі?» (М. Чернявський); «Дитина без школи, що рільник без поля» (Ю. Федькович).

До того ж слова "землероб", "землеробство" створено невдало з двох складових частин - іменника "земля" й дієслова "робити", тимчасом як тут, коли навіть визнати потребу створення нового слова, слід було б узяти дієслово "обробляти", адже землероб не робить землю, як то виходить за аналогією до слів "бракороб" ("той, що робить брак"), "дармороб" ("той, що робить дарма"), а обробляє землю. Тим-то ці терміни, створені всупереч законам українського словотвору, так важко прищепити в живому мовленні. Водночас українське слово "хлібороб" не тільки й далі живе в устах народу, але його вподобали й освоїли в своїй мові росіяни ("хлебороб", а також "хлопкороб" тощо).

Творці й прибічники слів "землероб", "землеробство", не заперечуючи, що, коли йдеться про вирощування хлібів, краще користуватись іменниками "хлібороб", "хліборобство", запитують: а як обійтись без слова "землеробство", коли маємо діло з вирощуванням технічних культур? Адже є країни, де хліб не сіють. Відповідь на це дає наш Українсько-російський словник АН УРСР, пояснюючи значення слова "рільництво": 1) "полеводство", 2) "земледелие", - й наводить слушну ілюстрацію: «...пpoґpec техніки в сільському господарстві виявляється по-різному, залежно від системи сільського господарства, залежно від системи рільництва».

На жаль, широковживане в нашій поезії слово "ратай" майже зникло з нинішнього вжитку.

Джерело

Сообщение отредактировал Odo - 27.2.2009, 17:30