Феномен незнищенності Опции

[Malinka1308]

Багато горя і лиха пізнала українська нація за століття свого існування.Ретельно вивчаючи історію, не знайдеться жодного року,дня чи хвилини, коли б не доводилося народові відстоювати право на своє існування.
Широкі українські степи , родючі чорноземи-все це,що зовсім не дивно, завжди викликало бажання загарбати, частіше-роздерти на шматки. Плавно переходячи ближче до нашого часу, варто лише згадати скільки складних випробувань довелося нам пережити напротязі 20 століття. скільки стрімких злетів , а від того ще болючиших падінь воно принесло нашій мові та культурі.
Що вже й казати, ми знали "Ренесанс "20-тих років, знали й терор сталінського режиму, коли українську мову цілими спецвагонами відправляли маршрутом у нещадну безвість.
Але й десь там, за межами світу, ні на що не зважаючи, лунало слово Тарасове. Лунало, не зважаючи на люті морози. Лунало крізь тужливі волання мільйонів людей, відірваних від рідної землі.
Лунало... А значить не потонуло в безмежному океані безглуздих гонінь, безжалісного знищення.
варто замислитись, чому вийшло саме так? Чому, століття за століттям зло, лише змінюючи свою личину, переслідувало Український народ, а ми встояли?
Можливо тому, що маємо те, що століттями викликало заздрість, чого не могли зрозуміти й побороти вороги наші? Ми в серці " маєм те, що не вмирає".
Ось в чому феномен незнищенності українського народу.
Так чому ж ми, нарешті виборовши свою незалежність, не можемо сміливо розправити плечі? Скільки ще нам будуть колоти очі тим, що маючи таку шляхетну історію,не вміємо дорожити своїм і самі не бажаємо продовжувати свій славетний рід?
I ніколи не буде по- справжньому незалежною та держава, де не знають та не поважають свого минулого. Адже ""щоб зрозуміти куди йти, треба спочатку визначити де ти є"".

[Malinka1308]

Говорю в большинстве, потому что трудно написать текст который тем или иным образом не перекликался с себе подобными, но других авторов. Цитируя Лину Костенко ''Бо всі слова були уже чиїмись....'

[Odo]

Говорю в большинстве, потому что трудно написать текст который тем или иным образом не перекликался с себе подобными, но других авторов. Цитируя Лину Костенко ''Бо всі слова були уже чиїмись....'

Або за Сенекою: "Все, що добре сказане — моє!" :-)

В своем большинстве- мой.

Тобто, довгоочікувана прем'єра текста таки відбулась.

Що сподобалось.
Назва. Вона вабить і надихає, обіцяє розкриття якоїсь таємниці. Загальна емоційність, потяг до світлого пафосу.

Не сподобалось.
Переходимо далі до тексту і бачимо чи то парадну промову якогось чиновника, чи то виступ учительки перед класом дітвори, чи пересічний допис з якогось україномовного форуму від посполитого мешканця.
Де обіцяне назвою розкриття жагучої таїни? Де незвичні опінії та підходи до вже до болі набридлих, через свою невирішенність, речей? Де, хоча б, цікава та вишукана мова, стиль, що міг би якось залагодити всі зазначені вище негаразди тексту? А такі кальки з російської, як "на протязі" і поготів залишають відчуття цілковитої примарности згаданого у назві феномена. На жаль...

Сообщение отредактировал Odo - 20.2.2009, 9:23