В російській школі в 11 класі на початку навчального року почав багато читати української класики. Протягом цього року намагався з усіма скрізь розмовляти українською, дивуючи всіх своїм диким ломаним суржиком, і абсолютно не зважаючи на всі їхні приколи щодо моєї дивної перекрученої мови. (на уроках переходив на російську бо школа російська, а на перервах знову переходив на українську) Приблизно через півроку однокласники звикли до моєї дивної поведінки і схоже їм набридло постійно з цього приколюватися, а моя українська вже стала трохи кращою і продовжувала впевнено прогресувати. Бачачи свій прогрес я ще більше почав захоплювався українськими книжками. В кінці навчального року я вже вільно спілкувався Українською Мовою.
З того часу завжди і скрізь спілкуюся лише українською. (Виключенням може бути лише той випадок коли бачу, що людина явно не розуміє української.) Помітив цікавий момент. Часто коли при зустрічі з незнайомою людиною вільно і впевнено розмовляєш українською, співрозмовник переходить з російської на українську.

Мне как то странно читать отзыв отца о своём ребёнке в стреднем числе.

Мальчик, или девочка?

Між українцями й хохлами
Була різниця й нині є.
Бо українець слово мами
Таки вважає за своє.

Хохол на рідне хмурить брови
І морщить носа не дарма —
Українець має рідну мову,
А у хохла її нема.

Є різні погляди на благо і красу
І все оте залежить від людини.
Один шукає українську ковбасу,
А іншому потрібна й пісня України.

"Андрей, здравствуйте. А какие примерно цены на жильё в июле? И ещё вопрос, на каком языке можно писать хозяевам?)))) Английский, русский?)))) Спасибо!"
"Писать можно по русски, Радован хорошо знает наш язык, тем более как то в одной из наших бесед он посетовал, что некоторые русские пишут ему по английски - "неужели не любят свой язык?"

Не губіть своєї мови,
Юнко чи юначе!
Не цурайтесь того, хто ви,
Що з села - тим паче!
Бо ж йому пошану гідну
Віддають повсюди!
Бережіть, як ниву хлібну
Рідну мову, люди!
У розмові щирій, тісній,
В суперечці втомній...
Мови - то мов квіти різні -
Схожі й неповторні
Ви не зрадьте і не крайте
Грубими словами,
Не топчіть, не забувайте
Колискову мами.
Щемний запах свого краю
У веснянім цвіті,
Щедрий вечір, шепіт гаю -
Що є в світі кращим?
То ж не зводьте перед словом
Рідним штучні мури.
Не губіть своєї мови -
Мови і культури.

Ти зрікся мови рідної. Тобі
Твоя земля родити перестане,
Зелена гілка в лузі на вербі
Від доторку твого зів'яне!

Ти зрікся мови рідної. Ганьба
Тебе зустріне на шляху вузькому...
Впаде на тебе, наче сніг, журба —
Її не понесеш нікому!

Ти зрікся мови рідної. Нема
Тепер у тебе роду, ні народу.
Чужинця шани ждатимеш дарма —
В твій слід він кине сміх — погорду!

Ти зрікся мови рідної...

Президент Казахстана Нурсултан Назарбаев подписал поправки в закон «О культуре», направленный на поддержку и развитие отечественного кинематографа, библиотечного дела, формирование и сохранение культурных ценностей, сообщает агентство «Новости-Казахстан».

Во время рассмотрения документа в парламенте, сенаторы внесли в законопроект поправки, ужесточающие требования к прокату кинофильмов в Казахстане - с 2012 года все фильмы, поступающие в казахстанский кинопрокат, обязательно должны дублироваться на государственный язык.

Одна француженка, выдавая свою дочь замуж, сказала будущему зятю: "У моей дочери нет приданого, но она великолепно говорит по-французски". Такая гордость восхитительна, и мне бы хотелось, чтобы у каждого ребенка была возможность блестяще овладеть своим родным языком.

ЧОМУ МЕНЕ ОБРАЖАЮТЬ?
Відкритий лист
до представників місцевого самоврядування
та всього «рускоговорящего» населення Запорізького краю.Сьогодні 196-річниця від Дня народження Пророка, Великого сина української нації Тараса Григоровича Шевченка.
З ранку був біля пам’ятника Тарасу Григоровичу. Присутніх було декілька десятків. Було холодно. Вітер. На землі лежав сніг. В зв’язку з подіями в Україні у присутніх був пригнічений настрій, у повітрі вітала невизначеність та тривога щодо майбутнього Держави та української мови.
Після мітингу поїхав до одного з керівників підприємства. Отримав образу через те, що пан «директор» нетактовно відгукнувся про деяких державних та громадських діячів минулого, пройшовся недобре по В.А.Ющенку. Вів себе збуджено, спитав мене: «Чи буду я стріляти в руських, якщо почнеться війна?". І наостанок сказав, що він все ж таки любить Т.Г.Шевченка і має «Кобзар» у себе вдома.
Вечір. Концертний зал «Глінки». Зал напівпорожній. Пригадав минулий рік - «яблуку не було де впасти»". Концерт прекрасний, але настрій за підсумками дня зовсім зіпсований. Прийшов до дому, взявся писати, хотілося виговоритися, викласти на папір думки, які накопичилися за день.

Я доведений до відчаю.

Чому мене ображають?

Чому навколо, всюди знаходяться люди, яким байдужа Україна? Чому вони заклопотані переважно тільки шматком ковбаси? Чому не чую навколо рідну мову? Чому мені гірко? Чому хочеться вчепитися у передсмертній хватці комусь у горло?

Чому мене ображають?

Чому з мене роблять дебіла тим, що заперечують існування всіх моїх національних символів? Чому Українська Україна в очах «русскоговорящего большинства» це погано? Чому за те, що я ціную своїх героїв, мене принижують осудом? Чому на моїй рідній землі до мене стільки ненависті з боку національної меншини і «русскоговорящих» тільки за те, що я вважаю Івана Мазепу, Симона Петлюру, Юрія Шухевича, В’ячеслава Чорновола - своїми героями? Чому ті, хто знаходиться поруч мене, ненавидять українську мову настільки, що за двадцять років не спромоглися її вивчити, бодай на побутовому рівні?

Чому органи місцевого самоврядування мого Запорізького, козацького краю, поголовно вживають на роботі і в побуті російську мову, і приймають програму розвитку мови сусідньої країни та виділяють на це близька півтора мільйонна гривень на рік? У той же час українська державна мова ледь животіє і не отримує належного фінансування для свого розвитку. Чи, можливо, продовжується окупаційний геноцид проти мого народу?

Чому в концертному залі «Глінки» на урочистому концерті, приуроченому до 196-річниці від Дня народження Великого сина української нації Тараса Григоровича Шевченка, не було жодного представника влади? Чому зал був напівпорожнім?

Чому на дев’ятнадцятому році незалежності Президент моєї країни говорить мовою сусідньої держави? Чому офіційно заявляє про те, що він знищить державну українську мову?

Як так сталося?

Адже українська в загоні, і лише державний статус придає ілюзорності тому, що мова захищена. Адже захист мови Конституцією - це є останній бастіон її захисту. І якщо з’явиться статус другої державної, українська буде беззахисною, як малолітня дитина.

Кажуть, так склалося історично.

Яка брехня!

Адже в українців силою століттями вибивали разом з мозками будь-які залишки мовної ідентичності.

Сьогодні День народження Тараса Григоровича Шевченка. Сьогодні деякі «русскоговорящие» хизуються тим, що вони люблять та поважають Т.Шевченка. Де в кого навіть «Кобзар» присутній удома. А чи відкривали вони коли-небудь цю книгу, для українця святішу за Біблію? Чи читали заклики Великого Кобзаря до дружби братерської? Чи читали поради Т.Шевченка Ляхам, Жидам і Москалям? Як їм потрібно жити в Україні, щоб бути поважними, всіма шанованими людьми.
Чи читали Ляхи, Жиди та Москалі перестороги Т.Шевченка про те, де вони опиняться, якщо будуть знущатися над українським народом? Шевченко писав: «Опиняться всі до одного у Дніпрі, і понесе Дніпро їхню кров далеко аж у чорнеє море і ніхто не допоможе».

Чому «рускоговорящие» продовжують мене ображати, продовжують знущатися наді мною?

Чому блюзнірствують з мене та з моєї української нації?

Чому заганяють мене в резервацію?

Чи, може, вони перевіряють мою терплячість?

Загнавши українців у глухий кут, вони ризикують отримати у відповідь народний гнів, який знесе все на своєму шляху. «Югославія» покажеться квіткою. А згадайте, що робили чеченці, коли з ними перестали рахуватися, а замість діалогу влаштували їхнє тотальне знищення. Загнана у безвихідь Чечня влаштувала не один «Норд-Ост».

Тому «не треба дразнити гусей», шановні «русскоговорящие», побійтесь Бога. Поводьтеся чемно на нашій благодатній землі. Якщо випала Вам доля жити в Україні, то шануйте її звичаї, мову, культуру, духовність.

Спілкуйтеся своєю рідною мовою, ніхто не забороняє. Вивчайте та переходьте також, поки не пізно, на державну українську мову спілкування, замість того, щоб ганьбити все українське та ще й блюзнірствувати при цьому.

Не треба мене ображати.

Адже я чемна та добра людина.

До речі, мати у мене руська за національністю, і я знаю російську не гірше за українську. Звісно при потребі спілкуюся нею, обов’язково тоді, коли перебуваю у сусідній Росії, з поваги та для кращого розуміння один одного. То й беріть з мене приклад чемності, а то часто приходиться чути в Запоріжжі: «Говорите по-руськи, я Вас не понимаю».

Не випробуйте мого терпіння.

Обнімаю всіх Вас. Хай Вам щастить. Повертайтеся до витоків, в Україну, до дому.

Любіть Україну або ідіть геть.

З повагою,
О.В.Ткаченко,
Голова ЗОО ВУТ «Просвіта»

Вчора ввечері з дружиною зайшов в одну з найкращих піцерій у нашому місті. Підійшла офіціантка і російською попросила замовити. Сказав прошу говорити зі мною тільки державною. Без пояснень повернулась, пішла та й ще з вигуком "Патріоти бля...". На її емоційний стан видно також подіяла моя вишиванка. Час від часу люблю ходити на роботу у вишитих сорочках.
Попросив книгу відгуків та пропозицій де виклав суть своїх закономірних претензій. Очевидно підписався як постійний клієнт та депутат обласної ради.

Сьогодні отримав дзвінок від директора піцерії. Переді мною вибачились і сказали, що офіціантку звільнено.

Все починається з малого...

http://guzj.livejournal.com/147134.html

Сказав прошу говорити зі мною тільки державною. Без пояснень повернулась, пішла та й ще з вигуком "Патріоти бля...".

Наша тема без конца. Официантку, конечно, уволили правильно - быкует у нас народ по-страшному.

А теперь представим себя на любом нашем автосервисе и попробуем сделать заказ на запчасти на государственном языке:

натяжитель цепи привода распределительного вала, упорный фланец распределительного вала, направляющая пластина рычага переключения передач.

Скажите честно: сможете вы перевести это без словаря и получится ли у вас донести мысль до дипломированного инженера, имеющего сертификаты, к примеру, Хонды или Мерседеса, без использования русизмов или дурацки звучащих для нас польских слов?

Одо, только зомбированные неучи или фанаты типа вас не понимают того, что литературный украинский язык не выдержит конкуренции с универсальными русским и английским и никогда не получится полноценно использовать его в любой ситуации.

розширювач кола повідні розподільного валу, стопорний фланець розподільного валу, напрямна платівка важеля перемикання передач.

розширювач кола повідні розподільного валу, стопорний фланець розподільного валу, напрямна платівка важеля перемикання передач.

Мені важко уявити, щоб водії, на тих теренах України, де українська ще не вимерла настільки, як у Полтаві, в автосервісах говорили російською або ги-и, англійською? Насмішили, одначе

Що ж до перекладу, то шкода, що я зовсім не фахівець в автозалізі і навіть не уявляю, що всі ці слова означають, думаю для чистоти експерименту це має бути засадничою вимогою, а так 3-5 хвилин у словнику:

Поставте мені таке питання у будь-якій гуманітарній царині

Одо, только зомбированные неучи или фанаты типа вас не понимают того, что литературный украинский язык не выдержит конкуренции с универсальными русским и английским и никогда не получится полноценно использовать его в любой ситуации.

Вот это точно "гы-гы"!


Одо - великий теоретик. Мне понадобился недавно задний бампер на мой пепелац. Сделал я запрос в интернет-агрегаторах. Так вот, можете гыгыкать дальше, но мне пришли ответы с ценой от десятка украинских дилеров начиная со Львова, Луцка и заканчивая Донецком. У всех в спецификациях использовался только русский и английский язык, так как база запчастей производителя одна, в оригинале - на немецком, адаптирована на английский и русский. И если вы явитесь во Львове со своим "розширювач кола повідні розподільного валу", то вуйко тяжело вздохнет и полезет переключать раскладку на RUS или EN, начнет переводить ваш прикол на общепонятный технический язык.


Я тоже не специалист, но 80% украинских мужчин понимают именно на русском о чем идет речь.


Вот-вот, потому что украинский язык дальше гуманитарных наук идет со скрипом, так как русские слова заимствовать западло, а польские звучат смешно и никому не понятны.

Подивіться на мапу світу, яке там міце займає Велика Британія?

Отже, те, чи витримає українська цю жаску конкуренцію, чи програє залежить і від нас з вами, а від вас, як людини, що має свій інформаційний ресурс у мережі і не один — особливо залежить. Кожне слово написане вами в інтернеті російською це аперкот його відповіднику в українській. Просто пам'ятайте це, а вибір робити вам

Я вам можу навести купу прикладів того, як вода камінь точить. Колись ми з Домівки писали листи до укрнету, щоб вони зробили український інтерфейс в українській пошті. Вони нас банили і бризкали слинею, щось писали про нестачу грошей. Зараз такий інтерфейс є. Яндекс, теж зробив аналогічну підтримку української. Чому? Тому що були користувачі яким цього бракувало і вони зверталися, вимагали свого і таки домоглися.

Колись "гомосексуаліст" це було найогидніше з можливих назв людини, сьогодні у цивілізованій Европі закриють будь-яку передачу, де пролунає зневажливий пасаж у їх бік. Чому? Тому, що вони тиснуть і тиск має наслідки.

Ви кажете, що ніхто не розуміє термінології українською, так треба її спочатку вивчити самому, а потім просувати у маси. І кількість обов'язково перейде у якість. Вас лякає довжина цього путі? Тоді згадайте стару китайську мудрість: "І найдовший путь починається з першого кроку".

Я считаю себя украиноязычным (ну, почти) украинцем, но отказываюсь называть карту мапой, не хочу выглядеть клоуном.

Меня другое беспокоит. Мой сын в школе по стандартной программе учит украинский, английский и немецкий языки. Но нет уроков по русской грамматике. Я бы с удовольствием оставил бы только несколько часов в месяц на украинскую литературу (надо же пройти полтавских писателей ) и добавил бы часов 10 на русский язык. Думаете это нормальная ситуация для будущих технических специалистов? Вышиванок достаточно, а технологии пусть узкоглазые развивают?

А зачем? Может лучше всю эту дурную энергию приложить на обустройство своего города? Дороги там, то, сё?

Тому що их много пролезло в медиа. А по уму пидарасы должны сидеть по норам и не отсвечивать.

А зачем донкихотствовать? Может лучше не тратить время на бессмысленные мероприятия и заняться самими технологиями, а не издеваться над несчастным украинским языком?

Віктор Янукович і крах лінгвістичного компромісу

Одним із головних результатів перших 100 днів нового Президента став фактичний крах однієї з головних засад стабільного існування новітньої української держави. Адже протягом майже 19 років у ній діяв мовчазний компроміс: російськомовна спільнота (32% населення України) визнає державний статус української мови, закріплений у Конституції, а українськомовна більшість не перешкоджає вільному розвиткові й функціонуванню російської мови на всій території України.

Леонід Кучма, який прийшов до влади під гаслом надання російській мові статусу державної, ставши Президентом, відмовився від того гасла, вважаючи за краще зберігати компромісну ситуацію, що більш-менш влаштовувала обидві сторони. Українськомовні могли задовольнятися формальним пануванням української як запорукою майбутньої фактичної перемоги в лінгвістичній царині, а російськомовні – фактичним домінуванням російської, розраховуючи зберігати такий стан якнайдовше.

Отже, кожна частина населення мала свої визначені й захищені позиції, що надавало можливість не вважати себе переможеними. Дуже повільно і мало помітно час усе ж таки працював на українофонів та українську культуру, бо навіть формальна державність мови в незалежній Україні надала їй певні шанси відтворення і поступового поширення на нові сфери функціонування. В той же час російськомовна спільнота не мала реальних підстав побоюватися брутальних змін статус-кво.

Усе докорінно змінилося після перемоги на президентських виборах 2010 року кандидата від Партії регіонів. Російська мова через тенденційно перекладену Європейську хартію мов, а ще більше через її шахрайське тлумачення почала блискавично набувати де-факто державного статусу за допомогою надання їй прав так званої регіональної мови.

А регіональну мову чиновництво півдня й сходу сприймає як замінник державної української, а не як додаток до неї. Тепер вони вважають, що державність української мови їх ні до чого не зобов’язує і цією мовою можна сміливо і безкарно знехтувати.

Приклад тут показують очільники уряду, включно з самим прем’єром, та керівники депутатської фракції Партії регіонів. Таким чином, 10-у статтю Конституції України про державність української мови фактично скасовано без будь-яких голосувань у парламенті, без референдумів, без ухвалення нових законів тощо.

А російська вже стала де-факто офіційною мовою на більшості територій української держави, що матиме наслідком остаточну русифікацію значної частини місцевого населення. Суто паперові права української мови, що ще не скасовані, нікого і нічого не врятують.

Що залишилося від компромісу?

Нині російська мова в Україні, крім традиційного фактичного панування, може набути ще й панування формально-юридичного. Українська мова, що через відомі історичні й політичні причини не спромоглася на фактичне панування, втрачає панування формально-юридичне.

Відповідні законопроекти вже підготовлені і внесені у Верховну Раду. Отже, меншість населення (32% за переписом 2001 року назвали рідною російську мову) отримала все, а більшість (67% населення за тим же переписом) ризикує все втратити.

Однак велика національна поразка українців вимагатиме не менш масштабного реваншу. Переможені не мають ніякого іншого вибору.

Сьогодні в Україні оголошено мовну війну проти української мови з метою позбавити її всіх питомо державних функцій та відкинути на політичний, адміністративний, освітній, культурний та інформаційний маргінес. В Автономній Республіці Крим уже вирішено видавати населенню паспорти громадян України та інші офіційні документи, що оформлені неукраїнською мовою.

Все, що можна перевести на російську мову, масово на неї переводять, зводячи сферу функціонування української до абсолютного мінімуму. Все це здійснюється місцевими радами, де більшість депутатських мандатів належить Партії регіонів та її союзникам, литвинівцям і комуністам.

Відбувається справжня мовна реставрація російсько-радянського режиму часів навіть не Хрущова-Шелеста, а Брежнєва-Щербицького. Ведеться широка агітація в багатьох регіонах, що тепер українська мова більше не потрібна і треба повертатися до мовної політики Радянського Союзу.

Місцеві керівники наввипередки демонструють неволодіння державною українською і добре володіння «регіональною» російською мовою. Антиукраїнський ентузіазм креатури Партії регіонів набуває характеру вакханалії.

Здобутки величезних зусиль із прищеплення інтересу і поваги до українського, що докладалися окремими ентузіастами та громадськими організаціями в найбільш зросійщених регіонах, змітаються геть. Все це справляє враження мало не навали сарани.

Цікаво, чи передбачав такі наслідки Віктор Ющенко, коли фактично допомагав Вікторові Януковичу прийти до влади? Чи передбачала такі наслідки та частина української інтелігенції, що також об’єктивно сприяла перемозі Партії регіонів, навіюючи виборцям переконання, що між Партією регіонів і Блоком Юлії Тимошенко немає жодних відмінностей?

А поки що можна сказати, що українська нація сьогодні в мовно-культурному розумінні переживає жахливий антиукраїнський погром. Країну відкинуто на 30 років у минуле. Майже все треба розпочинати з самого початку.

Вибору немає

Усе те, що відбувається сьогодні, змушує зробити висновки з досвіду попередніх років. А саме: Президенти Кравчук, Кучма і Ющенко припустилися стратегічної помилки, коли взяли в мовній сфері курс на лінгвістичний компроміс.

Цей компроміс за своєю природою та з урахуванням реальних обставин України не міг бути тривалим. Найбільш проникливі українські теоретики розуміли, що рано чи пізно цей компроміс завершиться. Питання полягало лише в тому, на чию саме користь він закінчиться.

Нині імперська мова, спираючись на проросійську адміністрацію Президента Віктора Януковича та на всебічну підтримку Кремля, перейшла в рішучий і безжальний наступ на мову титульного народу в Україні задля «остаточного вирішення» українського мовного питання. Цей наступ є розплатою за відмову всіх Президентів незалежної України від неухильної, послідовної та ефективної деколонізації.

Усі ці Президенти страшенно боялися звинувачень у «насильницькій українізації», як Москва та її агентура в Україні називали обмежені несміливі кроки української влади в напрямку відродження української мови та культури. Треба було не тільки спростувати ці звинувачення, але й докласти зусиль до політичної і моральної легітимізації поняття і практики українізації як абсолютно нормального і позитивного для України процесу, адже без українізації Україна як держава і нація не має жодних перспектив.

І тут треба було діяти рішуче, системно і послідовно, долаючи спротив, провокації та політичні істерики. Є речі, яких у державотворенні й націєтворенні неможливо уникнути.

А українські лідери хотіли в цій сфері досягнень без боротьби. Так не вийде. Як казав один мудрий «політолог» часів Київської Русі київському князеві: «Княже, не розігнавши бджіл, меду не їсти».

У реальних умовах України вибору не було і нема: або ефективна, потужна, всеосяжна українізація, або тотальна, цинічна і безжальна русифікація за імперськими стандартами. Tertium non datur. Третього не дано.

Як показують останні події, русифікатори в Україні абсолютно не схильні до «китайських церемоній» у ставленні до української мови та українськомовних людей. Адже перемога над українською мовою і культурою – це надійний засіб денаціоналізації краю, засіб перетворення потенційно вільних громадян на нездатне до усвідомлення власних національних інтересів і їхнього захисту «мєстноє населеніє». Що ж, діє невблаганний закон: хто не хоче бути молотом, той стане ковадлом.
— Ігор Лосєв

Мир забывает «язык Пушкина»

Русский язык теряет свои позиции по распространенности в мире и к 2025 году может стать даже менее популярным, чем бенгали или португальский, свидетельствуют данные центра социологических исследований Минобрнауки РФ, полученные РИА Новости.

День русского языка учрежден ООН в рамках программы поддержки и развития многоязычия и культурного многообразия. В этом году он отмечается 6 июня, в день рождения Александра Пушкина, сообщает официальный сайт организации.

Одна из целей этой программы — поддержание равноправия всех шести официальных языков ООН: английского, арабского, испанского, китайского, русского и французского.

«Русский язык в странах Западной Европы изучают сегодня около 225 тысяч школьников (до начала 90-х свыше 550 тысяч). В высшей школе стран Западной Европы русский язык осваивают 28,5 тысячи студентов», — говорится в материалах Минобрнауки.

Русский язык по степени распространенности пока еще занимает четвертое место в мире. Лидирует китайский — 1,35 миллиарда человек, английский — свыше 650 миллионов, испанский — более 330 миллионов.

«Предполагается, что через 10 лет число знающих русский язык может сократиться до 212 миллионов человек, и его опередят французский, хинди, арабский», — говорится в документе.

К 2025 году, когда, по оценкам социологов, число знающих русский язык сократится приблизительно до 152 миллионов человек, его опередят португальский и бенгали.
— Радіо Теос

Практичні поради переходу на українську мову спілкування

1. Обмежуйте присутність російської навколо себе, відмовтеся від усього російськомовного, наскільки це можливо. Дивіться україномовні новини, читайте україномовні книжки, слухайте українську музику. Таким чином набереться не лише пасивний мовний запас, а й справжнє відкриття досі невідомої, неймовірно багатої культури.

2. Пишіть е-мейли друзям лише українською. Знищить російську розкладку клавіатури – прекрасний спосіб позбутися спокуси перейти на "общепонятный язык". Не бійтеся, що російська розкладка коли-небудь знадобиться. Літери "ы" та "э" за потреби можна набрати і за відсутності російської клавіатури (Alt+235, Alt+237). Нагородою за знищену зайву розкладку вам стане швидше перемикання з англійської на кирилицю.

3. Шукайте україномовного спілкування. Почніть з письмового – це легше (бо маєте час на обдумування слів, чого не має, коли говориш у реальному часі). Відвідуйте україномовні форуми.

4. Буде складно почати говорити українською зі знайомими, спершу почніть говорити українською до незнайомих вам людей: у магазині, тролейбусі, на вулиці. Будьте завжди готові відповісти українською на запитання "котра година?", "як пройти?". Прислухайтеся до своєї мови, працюйте над помилками. Спершу ваша мова здаватиметься вам жахливою, дуже важливо не злякатися цього і не думати про те, що подумає про вас інша людина. Вже скоро ви говоритимете плинно.

5. Купіть великий російсько-український, а бажано ще й український тлумачний словник. Спілкуючись щодня ви зустрічатимете багато слів, переклад яких згадаєте не одразу. Не соромтеся користуватися словником.

6. Знайдіть досвідчених україномовних співрозмовників, знайдіть коло україномовного спілкування. Говоріть з українцями. Слухайте їхню мову. Це перші люди, з ким вам буде говорити легко. І не бійтеся, що ви припускатиметеся помилок. Вони все прекрасно розуміють. Багато хто з них колись теж говорив російською, проходив крізь те саме що й ви і пам'ятає себе на вашому місці.

7. Залишився найскладніший і найвідповідальніший крок – починайте принципово говорити українською з російськомовними людьми. Завчасно підготуйтеся до відповіді на численні запитання знайомих, чому це ви раптом заговорили українською. Не бійтеся виглядати ненормальним в їхніх очах. Люди часто називають божевільними усіх, кого не розуміють – їм так легше. Не переймайтеся – ви в даному випадку розумієте більше за них. Нерозуміння старих знайомих з головою компенсується захопленням і повагою незнайомих людей та нових знайомих, які будуть у захваті від краси вашої мови та стійкості позиції.

Вам казали, що нечемно говорити до людини українською, якщо вона з вами говорить російською? Забудьте про чемність. Українська мова буде мертвою, якщо ви будете чемними з усіма. Ви говоритимете українською, щоб вони почули, що українською мовою можна говорити красиво. Більшість відчує сором за те, що не може говорити українською з вами. Це прекрасний привід для них замислитися над питанням своєї національної приналежності.

Скоро ви відчуєте, як складно говорити українською з людиною, яка говорить до вас російською. Адже під час діалогу ви автоматично використовуєте слова один одного. Треба навчитися не втрачати пильність, інакше виходитиме суржик. Говорячи з російськомовними, не бійтеся, що вас не розуміють. Перевірено: корінні росіяни, які ніколи не чули української, все прекрасно розуміють, якщо говорити повільно, пояснювати (українською ж) значення тих чи інших слів.

Не соромтеся того, що ви спершу не зможете висловити українською усе, що хотіли б – це мине, мозок перебудується. На це потрібно близько року. Цей рік – випробування на щирість вашого бажання говорити українською. Пройдіть це випробування. Буде складно, але тримайтеся – знову повернутися до російської і стати таким, як усі, ви завжди зможете. Не бійтеся тимчасово зрадити свою ідею. Якщо захочеться зробити перерву і відпочити, знову перейти на російську – не проблема. Це не страшно, відпочинете тиждень-другий і зробите другу спробу. У мене було саме так.

8. Ставши справжнім патріотом, вчіться толерувати російську. У ворожому мовному середовищі живеться складно, але не забувайте, що ви так само колись не розуміли мовної проблеми, а по-друге пам'ятайте, що внутрішня різноманітність країни є джерелом її розвитку – близько 10% російськомовного населення має залишитися.

Джерело: www.hurtom.com

Чи правильно я вас зрозумів, що всі українські слова, що не збігаються з російськими роблять нашу мову "клоунською"?

А може вам картоплю ліпше поїхати копати, замість ото форуми різні в інтернеті тримати? Може це у вас дурна енергія вирує, га?

Нет, только те, которые придуманы назло русскому языку. Карта - слово нерусское, заимствованное, но это мало кто знает. Поэтому, у нас будет мапа. Ну и т.д.

"форуми різні в інтернеті тримати" как раз и позволяет мне не заниматься выращиванием продовольствия.

Ще треба щось пояснювати?

Ніщо так не переконує, як власний приклад, тому почніть зі себе

Кто здесь?

Вот и объясните, почему в медиа используют мапа, но не карта, автiвка, но не авто, машина и т.д? Особенно меня бесит слово "вишi". "Вышка", "ВУЗ" - русское, а хоцца свое, для официального галицкого диалекта (русское ведь привычно и всем понятно), но чтобы не русизм. Нате вам "выш". Придурки.

Польові дослідження українського совка. «Взаимно уважая тех, кому маасковское кваканье милее польской шепелявости, перехожу на язык, который некогда выучил, даже и не будучи негром преклонных годов, и каким-то непостижимым образом до сих пор не забыл». Відповідь пану Ігорю Левенштейну.

Допіру «Телекритика», сама того, я певен, не бажаючи, замалим не довела мене до коґнітивного дисонансу. Переглядаючи якось надвечір її сайт, запримітив дещо фахово цікаве на банері «Дусі», на яку зазвичай не заходжу, бо читати мені там нічого (втім, яко правдивий ліберальний прихвостень, я слідом за Вольтером життя покладу за те, щоби вона все те й надалі безперешкодно оприлюднювала). Банер анонсував публікацію «Віктор Кабак про Европу, етер і міліціянтів».

Ну от, зараз якийсь понад усяку міру іронічний український розумник на моїх очах витиратиме задні ноги об мовну політику телеканалу СТБ й об його літературного редактора, - сонно подумав я, по-мазохістському клікаючи «мишею». Чотири місяці тому точнісінько в такий спосіб я натрапив на несамовитий допис «Новошти от ШТБ» у блозі Ігоря Левенштейна; а ще торік навесні, перестрівши на якійсь здибанці Костя Матвієнка, зопалу навіть пообіцяв був відгукнутися на його тодішнє вправляння у дотепах із цього ж таки приводу... Та чи зберуся хоч коли-небудь?

Перші абзаци інтерв'ю з Віктором Кабаком розігнали дрімоту й змусили, протерши очі, повернутися до початку й перечитати їх наново. Тобто - це що таке? Це про СТБ - в українському інтернеті? Не зневажливо, навіть і не поблажливо-байдуже, а просто-таки доброзичливо - про мову на СТБ?! Без жлобського тіпа городського куражу, без блаародної зарозумілої зверхности, без розлиття жовчу й розбризкування слини, без розпальцьованого пацанства, без хохляцької запопадливої готовности без мила залізти в глибини великої російської культури, дабы никакихъ различій... Стабільний дотепер світ зненацька пішов обертом, ніби хотів перекинутися з голови на ноги, розхитуючи усталену систему координат. Певно, так почувався городянин із колись читаної гуморески, який необачно вибрався за місто й мало не загинув, надихавшись кисню. Друзі врятували його, підсунувши під вихлопну трубу автівки.

Ну, а мені звичну культурну атмосферу повернули послужливі коментатори:

ТВшник: Плохо закончится эта наглая и жлобская украинизация. - Валентина: А кто сказал этому недоумку, что это украинский язык? Врет как сивый мерин - так разговаривает канадская дияспора. - возмутительно: Кабак, если язык живой, так что ж реанимировать хладный его труп образца 20-х годов прошлого столетия? - Вячеслав: Пёк бы себе Кабак свои люльдики с ливером у себя на селе и не высовывался на люди. - анатолій івченко: прикро, коли людина лінгвістично катастрофічно безграмотна має можливість засирати людям мізки. - НЕМЕЗИДА: Хай розквітне бидломова На усіх краях землі! Тепер кажем не корова, Коровчиня на селі. І доярка - не доярка, Бо по-модньому в наш час Доярчиня - мовна правка, Галіційський суперкласс!

І нарешті апофігей, символ незаперечного успіху багатолітнього витворювання нового типу людини: «Все что пытается насадить кабак - исключительно его личное мнение, не имеющее права на существование, и существующее исключительно с преступного (по отношению к языку) попустительства СТБ». Як сказала би на цьому місці відома польова дослідниця: абзац.

Відновивши завдяки вихлопам читацької рецепції втрачену було душевну рівновагу, я поклав собі остаточно зміцнитися поновним читанням блоґу п. Левенштейна. Подібно до того, як гартує душу він сам: карається, мучиться, але все одно дивиться СТБ. «И хотя дурацкий диалект раздражает, но уже как-то привык». Треба віддати належне інтеліґентній поведінці автора: дійшовши до викладу дражливої теми, він із поваги до прихильників дурнуватого діялекту переходить із питомої російської на те, що в 70-х роках минулого століття в коридорах «Радянської України» вважали українською літературною мовою:

«Я нарешті збагнув, що то за мова, якою мовить СТБ. Це не українська, а "україншька" мова! Ну, всі ці кумедні "шкло" та "ріжні" та інші (на СТБ - "инші") полонізми. Саме в цій польській шепелявості й полягає фонетична особливість СТБ-шної мови. Про лексичну вже йшлося багато. Я коли почую "в етері" (в сенсі "в ефірі"), так і згадую класику радянської опери - "Абесалом і Етері" Захарія Паліашвілі. Та молоді СТБ-шні журналісти не обтяжені зайвими знаннями, тому й вільні від недоречних асоціацій (по-їхньому буде "асоціяцій").

Отже пропоную вважати цю мову "україншькою", щоб бути послідовними. І сам канал називати ШТБ - щоб усе по фірмі. Це було б більш гармонійно та менше дратувало чутливі вуха».

Долг платежом красен

Взаимно уважая тех, кому маасковское кваканье милее польской шепелявости, перехожу на язык, который некогда выучил, даже и не будучи негром преклонных годов, и каким-то непостижимым образом до сих пор не забыл. Вот не помеха мне в этом тяжкая поступь наглой и жлобской насильственной украинизации, - странно, не правда ли? Чем-то я, должно быть, отличаюсь от моих глубокочтимых соотечественников, которых обучить второму славянскому языку нет никакой возможности, потому что они при этом утрачивают первый и единственный. Чем именно я от них отличаюсь, доподлинно не знаю, но посмею без ложной скромности предположить, что уровнем культурного и умственного развития. Можно сличить, благо свободный от цензорского произвола интернет предоставляет возможность явить свои способности равно и мне, и восторженному почитателю г-на Левенштейна, оставившему в его блоге тёплую прочувствованную запись:

Эксперт по нацпитанням // 04.12.2009 21:02

Молодец! Как всегда, - точно в глаз! В этот раз сраному рагулю (в обобщеный глаз обобщеному, - и тем более сраному, рагулю). Обнимаю, добей безграмотных тупых вонючек. Скоштуйте пані та панове, смачного!

Новая историческая общность, в натуре. Какая бездна интеллекта, интеллигентности и тончайшего вкуса! И как трогательно, что такие вот продукты нацпитання, «щоб бути послідовними», перенимают даже политкорректное билингвальное поведение полюбившегося блогера. Со своей стороны, и г-н Левенштейн, конечно же, не побрезгует распростёртыми объятиями этого «обобщеного» результата его культуртрегерских усилий. Тому що послідовний.

Надеюсь, г-н Левенштейн также не попрекнёт меня избыточностью самомнения, тем более, что оное я как раз у него и позаимствовал - совсем чуть-чуть, для написания вот этой статьи. Он ведь ничтоже сумняшеся считает «не обтяженими зайвими знаннями» не себя и своего брата по разуму - неведомого мне «эксперта», не различающего в литературном языке «коштувати» и «куштувати», а «СТБ-шних журналістів», ибо сам-то он сведущ в советской оперной классике и полагает, что украинское слово «етер» ассоциировать следует именно с нею. А ещё, надо полагать, он хорошо знает польский язык, раз берётся выявлять полонизмы в литературном украинском. Вообще-то, здешнее образованное сословие даже завело моду: выписывать на бумажку украинские слова, родственные с польскими, и медитировать над нею, уверяя самих себя, что украинского языка не было, нет и быть не должно. Занятие, конечно, архиполезное для Русского Мира, возразить нечего. Это как если бы француз в Мадриде, во имя грядущего торжества Романского Мира и святой единой католической веры на романских землях, занялся португальским, чтобы не учить испанского. При этом обличая в интернете насильственную испанизацию. Глубокомысленное, в общем, занятие, что и говорить. Но как по мне, ущемлённые вы наши, лучше бы книжку какую почитали, не всё же в телевизор глядеть да клаву насиловать, попеременно. Осмелюсь рекомендовать «Словарь української мови» Бориса Гринченко - был сто лет тому назад такой, знаете ли, пурист: народная основа... киево-полтавские наречия (предмет скорби пуристов нынешних)... никаких тебе галицизмов-полонизмов, ни-ни... Так вот, слово «инший» в нём - это второй том (Кіевъ, 1908), страница 193; «шкло» и «ріжний» в четвёртом томе (1909), страницы соответственно 501 и 21.

Впрочем, будьте осторожны: многие знания умножают «недоречні асоціяції». Например, мало отвердевший в русскоязычии своём малоросс может неблагонадёжно задуматься, почему это возвращение из «словникових холодин» в украинский языковой обиход редких и забытых славянских (!) слов следует высмеивать как уродство, а аналогичные усилия в русском языке - приветствовать как обогащение. К господам телевизионщикам вопрос отдельный: не угодно ли объяснить, что такое - «намедни»? С чем это ассоциировать? Извольте перевести на нормальный, не изуродованный русский язык. И не следовало ли Леониду Парфёнову для вящего успеха своего «проекта» поступить так самому и с самого начала? Чисто прагматически: известно ведь, из заслуживающих доверия источников, что проект реформ в России провалился из-за того, что Егор Гайдар знал слово «отнюдь». Зачем же рисковать собственным будущим? Кроме всего прочего, советский гражданин Парфёнов, заставивший всю великую страну копаться в словарях (каковые, к слову сказать, и есть-то не у всякого, только у культурной части интеллигенции), должен был понимать, что его архаичное словечко придётся переводить на языки национальных окраин. Ну, и как будет по-окраински «намедни»?

Конечно, нынче националисты с целью уничтожения русской культуры напереиздавали архаичных же словарей. Вот, пожалуйста: Сергій Іваницький, Федір Шумлянський, «Російсько-український словник» (Вінниця, 1918 - Київ, 2006). Там есть не только намедни (кто со словарями не дружит, может просто вернуться к началу этой статьи и перечитать первое её слово), но даже эөиръ - етер. Вот только пользоваться ими нельзя: во-первых, там все слова придуманные, а во-вторых, это насилие, оскорбляющее национальную гордость носителей единственно непридуманного языка. Обидно, что эта сугубо практичная позиция разбивается о тупость недоумков, которые хочут показать свою образованность и говорят непонятно, и мало того, норовят делать это в телевизоре, безответственно забывая, что его не только грамотные люди смотрят.

Утешить русскоязычных братьев, удручённых обогащением украинского языка, я едва ли сумею. Что, конечно, досадно, ибо я перед ними (и конкретно перед Игорем Левенштейном) в неоплатном долгу за расширение моего культурного кругозора. И я ни за что не оставлю их без благодарности за эту услугу, но пока что, не смея излишне навязываться, на некоторое время оставляю г-н Левенштейна наедине с его великой культурностью.

Ортографічна орфодоксальність

Користувачі телебачення, що не зуміли дістатися до російсько-українського словника, до підручника давньогрецької мови вже точно не доповзуть, і вимагати від них розуміння різниці між етацизмом та ітацизмом було б негуманно. Натомість молоді й немолоді журналісти (навіть і телевізійні), обтяжені дипломами, які підтверджують здобуту у виші освіту (назвімо це так), знати цю різницю зобов'язані. Уявімо, що й знають. Але вимагати від них, щоби вони в етері, замість подробиць котрогось актуального зіркового траху, ділилися з натомленим за день барбосом отим своїм знанням, було би взагалі якоюсь нелюдською жорстокістю. А для коротенького сюжету в новинах найближчим інформаційним приводом мені бачиться 500-ліття від смерти Йогана Райхліна. Проте надійде воно у 2022 році, й до нього можна і самому не дожити, тому скористаюся з нагоди тут і тепер.

«Артикуляція і вимова звуків, фонетичні особливості давньогрецької мови не можуть бути достеменно встановлені на підставі збережених писемних джерел, а тому залишаються певною мірою гіпотетичними.

Перші спроби реконструювати фонетику давньогрецької мови зробили вчені-гуманісти епохи Відродження Еразм Роттердамський (1467-1536) та Йоганн Рейхлін (1455-1522).

Еразмова вимова, так званий етацизм, базується на латинській транскрипції грецьких слів і запозичень з грецької мови. Еразмова система читання прийнята у класичній філології; орієнтуючись на неї, створена майже вся наукова лексика грецького походження.

Норма вимови Рейхліна, зорієнтована на середньовічну візантійську вимову, так званий ітацизм, важлива при вивченні фонетичних особливостей грецьких запозичень в українській і російській мовах».

(Леся Звонська-Денисюк, «Давньогрецька мова», Київ: Томіріс, 1997, с. 15)

Означає це повідомлення (для залиплого в екран барбоса - непролазно інтелектуальне) от що: на час, коли европейське Відродження зактуалізувало питання реконструкції ориґінального звучання давньогрецької мови, існувало два джерела, які могли би посприяти виконавцям такої праці. По-перше, латинська транскрипція у «збережених писемних джерелах», яку записали сучасники-римляни, чувши живу елінську вимову. По-друге, живе мовлення ромеїв - греків-візантійців. Хоча законсервувати греку часів Гомера на півтора-два наступні тисячоліття не годні були жодні канонічні тексти, тож і тут була добряча частка гіпотетичности. З цих двох джерел і постали дві реконструкції, відмінності між якими, зокрема, полягали в різному читанні літер β і θ, і тепер вони відбилися і в українських правописних війнах.

В Еразма Роттердамського це, відповідно, бета й тета. Наприклад:

Арабія, Бабілон, патос, ортографія, міт, етер, Атени, Атос, Маратон.

В Йогана Райхліна - віта й фіта:

Аравія, Вавилон, пафос, орфографія, міф, ефір, Афіни, Афон, Марафон.

Звідси різне звучання імен грецького походження в Росії та в Европі: Варвара-Барбара, Фёдор-Теодор і навіть (nota bene!) - Тодор у православних болгар, хоча християнство вони прийняли від Візантії (Бізантії).

Римляни позначили тету/фіту двома літерами th, від них це засвоїли европейські мови, навіть і не романські: pathos, mith, ether тощо.

Із застосуванням принципу етатизму «створена майже вся наукова лексика грецького походження»: розпочавши проникнення в Росію, вона розмила колишнє «візантійське» домінування. В російській мові навіть з'явилися пари різного прочитання того самого грецького кореня:

орфография - ортодоксия;

пафос - патетический;

арифметика, логарифм - алгоритм;

(«ритмос» - число).

Витіснення ітацизму і «фіти» поволі тривало, хоча фахівець, либонь, оголосить такий надто спрощений виклад вульґаризацією. Проте ми все-таки нині беремо книги в бібліотеці, тоді як, дбаючи про «спільноруські» історичні традиції, мали би брати їх у вівліофіці. Принаймні, видане в 1773-1775 роках перше велике зібрання письмових джерел з історії Росії (найраніші з яких, зрозуміло, руські) його упорядник Ніколай Івановіч Новіков назвав - «Древняя российская вивлиофика».

В сучасному тексті «кафолік» на позначення католика може з'явитися хіба що задля відтворення історичного колориту (або задля пародійности: «Лет триста назад я бы с тобой тоже не особенно церемонился, кафолик недорезанный», - каже радянський професор Вибєґалло колишньому працівникові церкви Кристобалю Хозевічу Хунті). Тобто тенденція віддавати перевагу «прийнятому у класичній філології» етацизмові очевидна. Це, одначе, ніяк не перешкоджає тяжко освіченим і страшенно дотепним рятівникам матірнього українства від зловорожих підступів його діяспори натужно реготатися, цитуючи чергову кумедну вигадку псевдонауковців-рехворматорів чи їхніх лінґвістично безграмотних прихвоснів з СТБ, які намагаються ту тенденцію впроваджувати далі, керуючися «харківським» правописом. І нема способу полемізувати з їхнім реготом. (Зрештою, може їм і справді смішно.)

Правопис 1929 року усунув більшість суперечностей, відтворюючи θ як тету (втім, β як віту) без огляду на російську ортографічну практику, через що, зрозуміло, було невдовзі усунуто його самого, а творців правопису переважно знищено. За шкідництво на мовному фронті. Зайве говорити, що відтоді українська «орфографія», дбаючи про братерську єдність із «русским правописанием», вимагає повторювати одне в одне всі його безглуздя й непослідовності. А допильнувати цього й досі є кому. Мені вже якось випало тут, на «Телекритиці», сформулювати засадниче правило досі чинного українського радянського правопису. Виник сумнів? - див. універсальний «язык оригинала», один-єдиний на всі випадки. Бо в греків он як усе заплутано: якщо в слові буква θ (фіта), пишемо ф (орфографія), а якщо θ (тета), пишемо т (ортодоксія)... Цих сум'ять можна уникнути, якщо встановити собі раз і на все затверджений ориґінал. І якщо в ньому орфоэпия, пишемо орфоепія, а якщо ортопедия, пишемо ортопедія.

Правописна редакція 2000 року, все ще остаточно не додушена, була черговою злочинною спробою поруйнувати цю дивовижну стрункість, і вона дуже непокоїть захисників священних культурних традицій та, особливо, національної єдности: для них правописний «хаос» починається не там, де насаджено хаотичні правила, а там, де мовець заходжується шукати в них логіки і з неминучістю порушує начальницькі приписи, а відтак і «єдність». Ну жодної політики, суто філологічна невсипуща турбота про збереження недратливої, прийнятної для російськомовних населенців форми україномовности, на існування якої все-таки можна сподіватися дістати від них дозвіл.

Знаючи, що найтвердіші борці з галицьким засиллям навіть і таку форму українськости (не кажучи вже про україншькість) без сміху не згадують, а водночас усвідомлюючи несамовиту софістикованість повищого викладу, яка здатна травмувати непідготовлену до таких перевантажень російськомовну психіку, спробую задля амортизації перемкнути цю категорію читачів на вже узвичаєний необтяжливий інформаційно-розважальний режим сприйняття.

Для такої полегші придасться публікація «Переклади мене через паркан. Фокуси-покуси українських драгоманів» ув «Українському тижні» (2009, №31). Її авторові Олекові Веремку-Бережному «згадалася "Осяча фабрика" Іена Бенкса, де батько головного героя, не випускаючи сина з півострова навіть до школи, провадив домашню освіту і жартома знущався, навчаючи, що "пафос" - це ім'я одного з трьох мушкетерів». Здогадалися, чому Пафос (Pathos) - це ім'я одного з трьох мушкетерів? Це дуже легко, якщо знаєш імена решти двох. Ось вони: Афос (Athos) і Порфос (Porthos). Це каламбур. Можна сміятися.

Я володію аркодужним перевисанням до народів

И потому уже готов, вновь перейдя, в знак душевного расположения к русскоязычным братьям, на доступный для них язык, высказать обещанную благодарность - в обобщённый глаз мушкетёров пролетарского интернационализма, самоотверженных борцов с «украинствующими». Отведайте, дамы и господа, симметрии! Но сперва тех русских и даже тех русскоязычных, кто к таковым борцам себя не относит, прошу отойти за бугорок: Вас это не касается, а зацепить может. Такой вот парадокс. Извиняюсь заранее.

Разговор с вами, о русскокультурные сограждане мои, я считал бы вполне лишённым смысла, если бы не моя твёрдая, на собственных наблюдениях основанная убеждённость, что топтать язык, на котором ваши предки - по крайней мере тех из вас, кто относит себя к восточным славянам, - говорили уже по меньшей мере полтора тысячелетия назад (время распада праславянского языкового единства), вас побуждает не ваша злая воля, а токмо невежество ваше и хамство. А для (пост)совкового деревянного буратины эти качества вполне извинительны, ибо воспитывал его когда папа Карло-Марло, а когда никто. Радикально настроенные украинские националисты (как правило, именно так себя и называющие), пытаясь объяснять самим себе мотивы поведения своих визави - радикалов из числа националистов русских (как правило, называющих себя интернационалистами), пускаются в обличения «московського імпер-шовінізму», «комуно-фашизму» и прочую достаточно неадекватную риторику. Интернационалисты, ввиду полной интеллектуальной конгруэнтности противных разговаривающих сторон, платят «нацикам», «свидомитам» и «бандерлогам» той же монетой. (Для оценки её номинального достоинства стоит привлечь эксперта, лезущего с объятиями к Игорю Левенштейну. Привлечь, разумеется, в качестве объекта экспертизы.)

«Украиноязычным» и в особенности украинцам стоит принять к сведению: неправильная оценка оппонента в полемике неминуемо ведёт к поражению в ней. Необоснованные обвинения не достигают цели и воспринимаются как преднамеренная ложь, потому что никакими «шовинистами» и «фашистами» русскоязычные не только искренне себя не считают, но и на самом деле ими не являются. В общей их массе черносотенная мразь - единицы: самые заметные, но именно единицы, борцы-пассионарии, претендующие на то, чтобы возглавить и вести; остальные, ведомые - ленивы и нелюбопытны. Барбосам гораздо приятнее смотреть российские сериалы, чем напрягать себя чтением даже русской литературы, не говоря уж об украинской, которой и быть-то не может. Барбосам гораздо сподручнее заставить хохлов говорить с собою по-русски, чем изучать украинский язык. Неподдающихся придётся нагнуть, потому что те, кто не желает переходить на русский, это, ясное дело, фашисты; но гораздо лучше, если всё решится тихо-мирно. Для сохранения привычной «культурной среды» барбос испытывает нужду в журналистах, готовых обслужить клиента на взаимовыгодных условиях: журналист, желающий успешно продавать плоды своего пера аудитории, которая не способна воспринять ничего, что нарушило бы давно сложившуюся картину, обязан соответствовать её уровню и ожиданиям. Сохранять «языковую среду» призваны нехитрые уловки, на которые, впрочем, с готовностью клюют недалёкие хохлацкие либералы. Дескать, из уважения к собеседнику нужно перейти на его язык. Ну вот, я перешёл. Начинаю загибать пальцы, подсчитывая русскоговорящих, которые не погнушаются, в согласии с собственными воззрениями на этикет, уважить меня и, подобно Игорю Левенштейну (я почти не ёрничаю), говорить со мной на моём языке. Ждём-с. Надеюсь, переходить на их мысли мне не придётся? По крайней мере, я от них подобного не требую. Пусть себе и впредь считают мову Гринченко и СТБ україншькою.

Северно-славянский язык

И вот тут самое время выразить переполняющие меня чувства к любезным землякам, благодаря которым я наконец постиг, что это за язык, на котором «російськомовне населення» само изъясняется и меня к тому понуждает. Это не русский, а российский язык!

Руские (руськие) летописи о существовании «русского» языка умалчивают точно так же, как и об «украинском», а относительно того, что следует понимать под руським языком, есть разногласия. Для пользы дела примем расхожее упрощение, что это язык, на котором говорили в ту пору восточные славяне. Сведения о нынешних восточно-славянских языках, изложенные в украинских источниках, для пользы же дела отвергнем как свидомитские фальшивки и обратимся к авторитетному «Лингвистическому энциклопедическому словарю» (Москва: Советская энциклопедия, 1990), на с. 88 сообщающему, что восточно-славянские языки

отличаются от юж.-слав. и зап.-слав. языков рядом особенностей, сложившихся в праслав. период: 1) наличием полногласных сочетаний -оро-, -оло-, -ере- из праслав. *or, *ol, *er, *el между согласными в соответствии с юж.-слав. ра, ла, рѣ, лѣ и зап.-слав. ро, ло, ре, ле; ср. рус. и укр. «город», «болото», «молоко», «берег», белорус. «горад», «малако», «бераг» (польск. ogród, błoto, mleko, brzeg, ст.-слав. «градъ», «блато», «млѣко», «брѣгъ»).

Если в суждениях о «русском» (великорусском) языке полагаться на московскую энциклопедию, относящую его к восточно-славянской подгруппе, то в нём не может от слова «город» образоваться «градообразующий» или «градоначальник», - кажется, они не принадлежат к архаической лексике наряду с южно-славянским (церковно-славянским, т. е. староболгарским) словом «градъ»? Кстати, у восточных славян ничего нельзя «оградить», а только «огородити», и никого «наградить наградой», а только «нагородити нагородою»; «ограды» тоже не бывает у восточных славян, только «огорожа»... Если есть «молоко» и нет «млека», то не может быть «Млечного пути». Если есть «берег», а «брег» - церковно-славянский архаизм, то и «безбрежный» - архаизм, а надо «безбережный» («безберегий»). Если есть «голос», а «глас» - архаизм, то и «безгласный» - архаизм, в отличие от «безголосый»; кстати, и вместо «полногласия» следует говорить «полноголосие» (чуть не написалось: «повноголосся»).

Кроме советского справочника, можно подобрать и другие русские источники. Уж куда более русский - «Домострой». В Советском Союзе эту архиреакционную книгу, кажется, ни разу не издали, но когда предательство Горбачёва погубило это замечательное государство, обрадованные разрушители-свидомиты немедленно изготовили репринт санкт-петербургского издания 1902 года (Киев: Абрис, 1992). Словарик в конце его, объясняющий уже малоупотребимые в начале XX века понятия, утверждает следующее: «Солодъ - хлђбныя зерна, намоченныя въ теплђ, отчего получаютъ сладковатый вкусъ» (с. 140). На мой восточно-славянский вкус, что-нибудь одно из двух: либо солод, потому что он солодковатый, либо он сладковатый, и тогда он слад.

Это уже не разброд в форме греческих заимствований: речь о базовой лексике. И её происхождение не позволяет безоговорочно отнести язык великороссов ни к восточно-, ни к южно-славянской подгруппе. Такой язык мог начать формироваться ну никак не ранее X века, когда византийские миссионеры принесли на восточно-славянские земли искусственно созданный на базе южно-славянского солунского диалекта церковно-славянский язык. А на каком языке говорили кияне в VII и VIII веках?

Слушая энтузиастов общерусской истории, можно подумать, что на каком-то варварском язычии. Pardon, двуязычии. Но ничего подобного. Вот ещё один русский источник: былины, новгородский цикл. Догадайтесь, какая была дружина у Василия Буслаева? Хоробрая у него была дружина. Так новгородцы и говорили вплоть до зачистки, которой подвергли их землю храбрецы-спецназовцы московских государей.

Не зря опричники собирали земли: нынче что в Москве, что в Новгороде и газеты, и телеканалы практикуют единый и единственный язык - тот самый, что непринуждённо сочетает: «головной» и «главный», «короткий» и «краткий», «волочить» и «влачить»... «Холод» и «прохлада» - незачем великороссу реанимировать хладный труп руського языка и говорить «прохолода». При этом общерусские сторонники национального единства неодобрительно поглядывают в сторону матери городов русских: там всё ещё не зачищены раскольники и смутьяны, которые считают солод солодким, а не сладким, а кого-либо моложе себя молодшим, а не младшим, и тем самым подрывают единство Русского Мира. Нельзя недооценивать серьёзность стоящего перед ним вызова: пока существует эта свидомитская быдломова, не представляется возможным навсегда утвердить мнение, будто нелепый суржик, который двести лет назад вдали от собственно руських земель состряпал из подвернувшихся славянских корней один шустрый сексуально озабоченный камер-юнкер (слава Богу, хоть не вурдалак какой), - это, мол, и есть язык восточных славян, на котором они, если верить упомянутому московскому справочнику, говорят с шестого века. В Малороссии столь откровенная озабоченность встречает понимающее подмигивание братьев по вызову. Их раздражает дурацкий україншький диалект, вырвавшийся из-под контроля руководящей и направляющей силы, знающей всё о классическом литературном языке. Понимаю соотечественников! Ихнее южно-славянско-угро-финско-монголо-татарское наречие меня даже и не раздражает, уже как-то привык. Что раздражает - так это неадекватность научного определения и классификации этого северно-славянского языка, возникшего там, где исконные племена не только восточно-славянским, но и никаким другим славянским языком не волод... тьфу ты, чёрт... не владели, потому-то в их новообретённом славянском языке так много всего намешано. Так что предлагаю считать его «российским», чтобы быть последовательными и чтобы всё по фирме. Это было бы более гармонично и меньше раздражало чувствительные уши.

Прошу прощения, вынужден отвлечься: русские всё-таки обиделись. Я ж говорил, что извиняюсь, а главное, просил же: за бугорочек! И готов повторить: всё, что я тут произношу, касается только русскоязычных. Все мы прекрасно понимаем, кто это такие, и враньё наших политиков, обожающих по этому поводу валять дурака при всём честном народе, никого с толку не сбивает. Это не те, кто знает и хочет знать русский, - это те, кто не знает и не хочет знать украинского. Вполне допускаю, что они тоже жутко ранимы в своей интернациональной озабоченности - но мне, по правде говоря, наплевать на их чувства. Я не сказал о русскоязычных ничего такого, чего не слышал от них о себе. Мои собственные чувства к этой породе пассионарных сограждан столь горячи, что я не вижу возможности выразить их иначе, как шрапнелью по большим площадям. Так что не стойте близко. Попросите лучше хвалёную русскую интеллигенцию посодействовать тому, чтобы Великая Россия надела намордники на своих малороссийских холуев - и мои чувства тут же войдут в цивилизованные политкорректные рамки.

Вернёмся к нашим российскоязычным. Глубоко осознавая их нужду решительно сплотиться перед лицом меня, спешу напомнить им замечательную русскую фразу огромной мобилизующей силы: «Враг у ворот!». Враг - это я. А будучи персонажем столь актуального высказывания, я, как мне кажется, имею право попросить об одной услуге: нельзя ли перевести его, как остроумно выражаются в русскоязычной среде, на какой-нибудь человеческий язык? Потому как ежели эти «ворота» восточно-славянские, то находиться у них больше пристало «ворогу», а «врагу» - у «врат», а «вратам» - на Балканах. Правда, «врата» есть и в великорусском языке - там это архаизм, наряду с «градом» и «брегом». Впрочем, в нём и «ворог» - архаизм, наряду с «полоном» и «мороком». И в отличие от «градостроительства», «прибрежной» набережной и «вратаря», которые архаизмами не являются...

В интернете столько желающих обучить меня правильному украинскому языку - нет ли кого, кто помог бы мне с русским? Как мне узнать, какие корни в великорусском языке считаются архаичными - украинские или болгарские? А уж заодно, где чего больше: церковно-славянизмов в русском или полонизмов в украинском? И если окажется, что удельный вес церковно-славянизмов больший, означает ли это, что русского языка не существует? И что моя статья написана сразу на двух несуществующих языках? А то я в тягостном недоумении пребываю. Или перебываю? Нет, всё-таки пребываю. В безбрежном унынии. Или в безбережном? Совсем запутался в этом сложносочинённом наречии.

А между тем с наведением порядка в российском языке (на котором писал великий Пушкин, изуродовавший руський язык почище любого СТБ) нужно поторопиться, потому что всё настойчивее звучат призывы провозголосить его... тьфу, блин... ну, в общем, проголосити его вторым государственным на землях бывшей Руси. Видать, тесно ему на исторической родине. Прежде чем вопрос будет поставлен в практической плоскости, недурно бы сделать этот язык хоть чуть-чуть похожим на восточно-славянский, на язык руського князя Володимира. Я этим языком тоже владею (ух, проскочил), и мой гражданский долг - оказать в этом посильную и бескорыстную помощь. (Заметьте, бескорыстную, но не бесполезную, никакой корысти не ищу, кроме пользы.) Конечно, может статься, что носители русского языка управятся с ним и без моих советов. Ну, так это только приблизит нас к вожделенному национальному единству! Ведь с украинским языком у нас точно такая же история. Советчиков немерено - и совершенно никакой корысти! И всяк управляется с ним самостоятельно, каждый по-своему - и Виктор Кабак, и Кость Матвиенко.

На найголовніше завжди бракує часу

Становище, за якого проблеми української мови доводиться обговорювати іншою, хоч би й тричі спорідненою мовою, не видається мені природним навіть і з погляду соціо-лінґвистики. Але це данина політичній реальності, від якої нікуди подітися. Втім, а чом не спробувати «подітися»? Принаймні помріяти. Розслабитися серед вічного цейтноту (який насправді цайтнот, але це не бентежить навіть мене), зустрітися знову з давнім знайомим Костем Матвієнком (а він же досі певен, що тоді у блозі щось мудре написав), познайомитися і з паном Ігорем Левенштейном (який, між нами кажучи, просто під гарячу руку трапився). Купити плящину доброго коньяку... (Саме коньяку, а не кон'яку, після н апостроф не ставлять за правописним правилом, і тому треба писати також «коньюнктура» і «коньюктива», а не «кон'юнктура» і «кон'юктива». Оце мене якраз бентежить. Але в цих словах, на відміну від «коньяку» чи «Нью-Йорка», у мові ориґіналу стоїть ъ, тому про українське правописне правило можна забути.) Після робочого дня ми всі (з коньяком) зайдемо в «Телекритику» пригостити Наталю Лигачову. Вип'ємо по чарці, по другій, по третій, після чого я попрошу кожного, ніде не заплівшись язиком, продекламувати щось із її колонки про инфотейнментизацию контента СМИ - як я зауважив, подібні звукосполучення ні в кого з оборонців мови не викликають жодних нарікань, на відміну від слухавки, летовища, прем'єрки чи етеру. Але це все безплідні мрії: обговорювати особливості української мови українською мовою зі своїми, не ступаючи щоразу на стежку війни. Втім... Може, спробувати?

Приготуватися Костянтину Матвієнку.

Заместитель Табачника: Ющенко успел вырастить оранжевое поколение
8 июня 2010 | Политика
За время правления Виктора Ющенко в Украине удалось вырастить молодое поколение, исповедующее принципы "оранжевой идеологии".

Об этом на открытии фестиваля Великое русское слово в Ялте заявила заместитель министра образования и науки Украины Ирина Зайцева.

"Нам крайне рано успокаиваться", – обратилась она к участникам фестиваля.

"За эти пять лет сформировалось поколение, многие представители которого не разделяют тех ценностей, о которых мы с вами здесь говорим. К сожалению, мы многое утратили за это время, поэтому предстоит приложить немало усилий для того, чтобы воплотить в жизнь договоренности двух министров образования – украинского и российского, подписанные 17 мая и, конечно, нас ждет серьезная планомерная и сложная работа", – признала Зайцева.

На следующий день во время круглого российско-украинского стола, который проходил в Ливадийском дворце, Зайцева вновь подчеркнула, что защитников русского языка в Украине "ждут серьезные испытания, и успокаиваться нельзя".

Вместе с тем, несомненными успехами нового МОН чиновница считает отмену внешнего независимого тестирования исключительно на украинском языке, а также возобновление работы секции русского языка и литературы Малой Академии наук со следующего учебного года.

Как сообщалось, общественные активисты требуют отставки заместителя министра образования и науки Петра Куликова, который назвал студентов "быдлом".

По материалам РИА Новый регион

"Боже, (...)
Ты не дай им опять закатать рукава"
— ДДТ, Юрий Шевчук «Родина»